МАДОПАР Ціна

Склад:

діюча речовина: леводопа, бенсеразид;

1 таблетка містить 200 мг леводопи та 50 мг бенсеразиду у вигляді 57 мг бенсеразиду гідрохлориду;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, кросповідон, етилцелюлоза, заліза оксид червоний (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію докузат, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Протипаркінсонічні препарати. Дофамінергічні засоби. Код ATC N04B A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування усіх форм паркінсонізму, крім паркінсонізму лікарського походження.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до леводопи, бенсеразиду або до будь-якого з компонентів препарату.

Хворим, які приймають Мадопар, не можна застосовувати одночасно ніякі інгібітори МАО та поєднання інгібіторів МАО-А та МАО-В. Призначення Мадопару можливе лише через 2 тижні (14 днів) після прийому інгібіторів МАО та поєднання інгібіторів МАО-А та МАО-В. Можливе одночасне застосування з Мадопаром інгібіторів МАО-В селегіліну та разагаліну, інгібітору МАО-А моклобеміду.

Мадопар не можна призначати при наявності сильно декомпенсованих ендокринних, ниркових, печінкових або серцевих захворювань, а також психічних захворювань з психотичним компонентом, закритокутовою глаукомою.

Мадопар не можна призначати хворим віком молодше 25 років (ріст кісток має завершитися).

Мадопар протипоказаний вагітним жінкам та жінкам репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції. Якщо під час лікування Мадопаром настає вагітність, препарат слід негайно відмінити за рекомендацією лікаря (див. розділ «Особливості застосування»).

Мадопар не можна призначати хворим зі злоякісною меланомою або пацієнтам зі злоякісною меланомою в анамнезі.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують пацієнтам віком старше 25 років.

Таблетки можна подрібнювати для полегшення ковтання. Препарат слід приймати внутрішньо, не менш ніж за 30 хвилин до їди або через 1 годину після їди.

Небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту, які в основному виникають на ранніх стадіях лікування, можливо контролювати шляхом прийому Мадопару під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, або шляхом поступового підвищення дози.

Лікування Мадопаром, як і всіма препаратами леводопи, слід розпочинати поступово; дози підбирають на кожній стадії хвороби індивідуально і розпочинають з нижчих терапевтичних доз. Тому нижченаведені вказівки щодо дозування слід сприймати як загальні рекомендації.

Початкове лікування

Хворим на ранній стадії хвороби Паркінсона рекомендується розпочинати лікування з прийому 50 мг леводопи + 12,5 мг бенсеразиду 3–4 рази на добу. Після підтвердження переносимості схеми початкового дозування добову дозу збільшують на одну разову дозу щотижня (наприклад, чотириразові дози на добу замість триразових тощо). Якщо хворий знаходиться під безпосереднім наглядом лікаря, корекція дози може здійснюватися кожні 2–3 дні. Оптимальний ефект досягається у загальному випадку при добовій дозі 300–800 мг леводопи + 75–200 мг бенсеразиду, прийнятій у 3 або більше прийомів.

На підбір оптимальної дози може знадобитися 4–6 тижнів.

Якщо виникає необхідність подальшого збільшення добової дози, це слід робити з перервою в 1 місяць.

Підтримуюче лікування

Середня підтримуюча доза: по 1/2 таблетки (125 мг) 3–6 разів на добу. Число прийомів (не менше 3) і їхній розподіл протягом дня визначають відповідно до індивідуальних потреб хворого.

Дозування в особливих випадках

Поки не буде досягнуто повного ефекту препарату, хворий може, як і раніше, приймати протипаркінсонічні засоби, які не містять леводопу; при появі ефекту, однак, часто з'являється можливість поступово знижувати їхню дозу. Якщо у хворого протягом дня спостерігаються сильні коливання дії препарату (феномен «включення — вимикання»), рекомендується частіший прийом відповідно менших разових доз.

Якщо ефект занадто сильний, то краще збільшити інтервали між прийомами, ніж знижувати разову дозу.

Пацієнтів необхідно ретельно спостерігати на предмет виникнення можливих небажаних психіатричних симптомів.

Пацієнти з ураженням печінки/нирок

У пацієнтів із помірною печінковою недостатністю або нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Мадопар добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Побічні реакції.

Інфекції та інвазії: фебрильна інфекція, риніт, бронхіт.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — гемолітична анемія, помірна і транзиторна лейкопенія, тромбоцитопенія; зменшення тривалості протромбінового часу. У пацієнтів, які тривало отримують леводопу, рекомендується періодично контролювати формулу крові, функцію печінки і нирок.

Порушення обміну речовин, метаболізму: непоширені: анорексія. Транзиторне і незначне підвищення рівнів амінотрансфераз і лужної фосфатази. Повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази.

Психічні порушення: ажитація, тривога, безсоння, галюцинації, манія, зміни поведінки, агресивність: рідко: кошмарні сновидіння і часова дезорієнтація (особливо у пацієнтів літнього віку і у пацієнтів, в яких спостерігалися вказані симптоми в анамнезі). Депресія/депресія з суїцидальними думками, однак вказані симптоми можуть бути проявом основного захворювання. Неконтрольована імпульсивність і адиктивна чи компульсивна поведінка можуть виникати під час лікування Мадопаром. Зокрема, повідомлялося про випадки компульсивності до патологічних азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальності (див. розділ «Особливості застосування»). Ейфорія, демаскування психозу.

Порушення з боку нервової системи: непоширені: головний біль, запаморочення. Застосування Мадопару асоціюється з безсонням, епізодами раптової сонливості і в окремих випадках — із вираженою сонливістю вдень з раптовим початком (див. розділ «Особливості застосування»). На пізніших стадіях лікування або при застосуванні високих доз інколи — мимовільні рухи (наприклад, на зразок хореї або атетозу), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози препарату. При довготривалому застосуванні можуть спостерігатися коливання терапевтичної відповіді (епізоди завмирання, ослаблення ефекту (акінезія) до кінця періоду дії дози, феномен включення-виключення), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози або призначення менших доз зі збільшенням проміжку між прийомами препарату, після чого необхідно спробувати підвищити дозу до початкового рівня з метою посилення терапевтичного ефекту. Одиничні випадки втрати чи зміни смаку.

Кардіальні порушення та судинні розлади: в окремих випадках можуть спостерігатися серцево-судинні порушення (аритмії, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпертензія). Розлади кровообігу внаслідок ортостатичної гіпотензії загалом можна усунути шляхом зниження дози препарату.

Порушення з боку травного тракту: непоширені: втрата апетиту, нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Ці побічні явища, які можуть бути на початковій стадії лікування, можна значною мірою зменшити, якщо приймати Мадопар під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, а також, якщо підвищувати дозу повільно. Зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч.

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини: рідко виникали алергічні реакції з боку шкіри, такі як свербіж і висипання.

Порушення з боку сечовидільної системи: зміна кольору сечі до червоного, який темнішає при відстоюванні.

Лабораторні обстеження: іноді — транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ і лужної фосфатази. Також повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази, підвищення рівня азоту сечовини крові.

Інші розлади: припливи і підвищене потовиділення при застосуванні леводопи.

Передозування.

Симптоми передозування наведені у розділі «Побічні реакції» при застосуванні Мадопару у терапевтичних дозах, однак можуть бути вираженішими.

З боку нервової системи: ажитація, тривога, безсоння, рухова гіперактивність, іноді — сонливість.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання (іноді профузне), діарея.

Кардіальні порушення та судинні розлади: синусна тахікардія і коливання рівня артеріального тиску (артеріальна гіпер- і гіпотензія). Рідко, але найчастіше в осіб літнього віку, повідомлялося про аритмії, відносно яких супутні серцево-судинні захворювання розглядалися як причинні фактори. Патологічні мимовільні рухи.

Лікування: необхідно контролювати життєво важливі функції. При передозуванні високими дозами та при прогнозованих небажаних наслідках у перші години показане застосування активованого вугілля у дозі 1 г/кг. При передозуванні дуже високими дозами, що загрожують життю, у перші години після прийому Мадопару рекомендується негайно зробити промивання шлунка. Після промивання шлунка необхідно призначити активоване вугілля у дозі 1 г/кг.

При виникненні ажитації показане симптоматичне лікування, наприклад, бензодіазепінами. Може виявитися необхідним призначення дихальних стимуляторів, нейролептиків.

У відповідних випадках: симптоматичне лікування артеріальної гіпертензії (антигіпертензивні засоби) і артеріальної гіпотензії (збільшення об’єму циркулюючої крові, катехоламіни). Залежно від результатів моніторингу і гемодинамічного стану може бути призначене протиаритмічне лікування пацієнтам із серцево-судинними хворобами і/чи хворим літнього віку.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Мадопар протипоказаний у період вагітності та жінкам репродуктивного віку, які не використовують надійні методи контрацепції (через можливе порушення розвитку скелету у плода). Якщо у період лікування настає вагітність, препарат необхідно відмінити відповідно до рекомендації лікаря.

Леводопа може пригнічувати лактацію. У разі необхідності прийому препарату слід припинити годування груддю у зв’язку з відсутністю достовірних даних щодо проникнення бенсеразиду у грудне молоко. Не можна виключити небезпеку неправильного розвитку скелету у новонароджених.

Діти. Препарат не застосовують дітям.

Особливості застосування.

У пацієнтів із підвищеною чутливістю до препарату можливий розвиток відповідних реакцій.

Хворим із відкритокутовою глаукомою рекомендується регулярно проводити контроль внутрішньоочного тиску, оскільки теоретично леводопа може підвищити внутрішньоочний тиск.

Депресія може бути як клінічним проявом основного захворювання (паркінсонізм), так і може виникати на фоні лікування Мадопаром. Пацієнтів необхідно ретельно спостерігати на предмет можливого розвитку психічних побічних реакцій.

Мадопар не можна застосовувати пацієнтам зі злоякісною меланомою (при припущенні на вказаний діагноз, при недіагностованих пошкодженнях та злоякісній меланомі в анамнезі).

При необхідності проведення хірургічного втручання із загальною анестезією терапію Мадопаром необхідно продовжувати до операції, за винятком загальної анестезії з галотаном. Оскільки у пацієнтів, які отримують Мадопар, під час галотанового наркозу можуть виникати коливання артеріального тиску та аритмії, прийом Мадопару слід відмінити за 12–48 годин перед оперативним втручанням. Після операції лікування відновлюють, поступово підвищуючи дозу до попереднього рівня.

Слід уникати анестезії циклопропаном та галотаном у хворих, у яких неможлива відміна Мадопару (наприклад, при екстрених хірургічних втручаннях).

У хворих, які мають в анамнезі інфаркт міокарда, коронарну недостатність або аритмію, слід регулярно контролювати параметри серцево-судинної системи (включаючи ЕКГ). Слід бути обережними при лікуванні хворих, які мають в анамнезі виразку шлунка або остеомаляцію.

Мадопар не можна відміняти різко. Різка відміна препарату може призвести до «злоякісного нейролептичного синдрому» (підвищення температури, ригідність м’язів, а також можливі психічні зміни та підвищення рівня креатинфосфокінази у сироватці крові), який може прийняти форму, що загрожує життю. При виникненні таких симптомів пацієнт має знаходитися під спостереженням лікаря (при необхідності має бути госпіталізований) та отримувати відповідну симптоматичну терапію. Вона може включати повторне призначення Мадопару після відповідної оцінки стану пацієнта.

Леводопа може викликати виникнення сонливості та раптових епізодів сонливості. Про раптові епізоди сонливості під час денної активності, у деяких випадках без усвідомлення та попереджувальних ознак, повідомлялося дуже рідко. Пацієнтів необхідно проінформувати про можливість виникнення сонливості та раптових епізодів сонливості. При появі цих симптомів необхідно розглянути можливість зниження дози чи відміни лікування.

Побічні явища з боку шлунково-кишкового тракту можна значною мірою усунути, якщо приймати Мадопар з невеликою кількістю їжі чи рідини, а також якщо підвищувати дозу повільно.

Допамінергічні лікарські засоби

Випадки неконтрольованої імпульсивності (неспроможність протистояти раптовим імпульсам), таким як компульсивність до патологічних азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальності і поведінки, що виявляє схильність до вживання наркотиків, та компульсивної поведінки, повідомлені у пацієнтів із хворобою Паркінсона, які отримували лікування допамінергічними засобами, у тому числі Мадопаром. Вказані симптоми в основному спостерігалися при застосуванні високих доз і в цілому відповідали на зниження дози або відміну лікування.

Причинний зв'язок між прийомом Мадопару та вказаними симптомами не встановлений, оскільки препарат не є агоністом допаміну. Однак рекомендується виявляти обережність, оскільки Мадопар є допамінергічним лікарським засобом.

Можливість лікарської залежності та зловживання

У деяких пацієнтів із хворобою Паркінсона спостерігалася поява поведінкових і когнітивних розладів у результаті неконтрольованого прийому зростаючих доз препарату, незважаючи на рекомендації лікаря і значне перевищення терапевтичних доз препарату.

Лабораторні тести

Під час лікування необхідно контролювати функцію печінки і нирок, формулу крові. Хворим цукровим діабетом необхідно часто контролювати рівень глюкози у крові і коригувати дозу гіпоглікемічних препаратів.

Леводопа може спотворювати результати лабораторних тестів при визначенні катехоламінів, креатиніну, сечової кислоти, глюкози. Результати проби Кумбса можуть бути хибнопозитивними.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При виникненні сонливості, раптових епізодів сонливості слід відмовитися від керування автомобілем чи роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакокінетичні взаємодії

Тригексифеніділ (антихолінергічний препарат) зменшує швидкість, але не ступінь всмоктування леводопи.

Антациди знижують ступінь всмоктування леводопи на 32% при призначенні з Мадопаром.

Сульфат заліза знижує максимальні концентрації та AUC леводопи у плазмі крові на 30–50%, що є клінічно значущою зміною у деяких, але не в усіх пацієнтів.

Метоклопрамід збільшує швидкість всмоктування та максимальну концентрацію леводопи.

Леводопа не вступає у фармакокінетичні взаємодії з бромкриптином, амантадином, селегіліном і домперидоном.

Фармакодинамічні взаємодії

Нейролептики, опіати і антигіпертензивні препарати, що містять резерпін, пригнічують дію Мадопару.

Вітамін В₆ у добовій дозі 50–100 мг може нейтралізувати дію леводопи. Даний антагонізм не має місця при сумісному застосуванні леводопи з інгібіторами декарбоксилази. Тому Мадопар можна призначати разом із полівітамінними препаратами, які містять низьку дозу вітаміну В₆.

Якщо Мадопар призначають пацієнтам, які отримують необоротні неселективні інгібітори МАО, то від припинення прийому інгібіторів МАО до початку прийому Мадопару має пройти не менше 2-х тижнів (див. розділ «Протипоказання»). Інакше існує ризик виникнення гіпертонічного кризу. Однак, селективні інгібітори МАО-В (такі як селегілін і разагілін) і селективні інгібітори МАО-А (такі як моклобемід) можна призначити пацієнтам, які отримують Мадопар. При цьому рекомендується коригувати дозу леводопи залежно від потреби пацієнта в ефективності і переносимості. Поєднання інгібіторів МАО-А і МАО-В еквівалентне прийому неселективного інгібітору МАО, тому подібну комбінацію не слід призначати одночасно з Мадопаром.

Мадопар не слід призначати одночасно з симпатоміметиками (адреналін, норадреналін, ізопротеренол, амфетамін), оскільки леводопа може потенціювати їх дію. З цієї причини слід регулярно контролювати стан серцево-судинної системи і при необхідності знижувати дозу симпатоміметиків.

Через можливу адитивну дію Мадопару, при одночасному застосуванні гіпотензивних засобів слід регулярно контролювати артеріальний тиск.

Допускається комбіноване застосування препарату з іншими протипаркінсонічними засобами (антихолінергічними засобами, амантадином, агоністами дофаміну), однак це може посилити не тільки бажані, а й небажані ефекти. Може виникнути необхідність зниження дози Мадопару чи іншого препарату. Якщо для лікування додають інгібітор катехол-о-метилтрансферазу (КОМТ), може виникнути потреба зниження дози Мадопару. Такий досвід є при одночасному застосуванні Мадопару і толкапону. На початку терапії Мадопаром антихолінергічні препарати не слід відміняти різко, оскільки леводопа розпочинає діяти не одразу.

Леводопа може впливати на результати лабораторного визначення катехоламінів, креатиніну, сечової кислоти і глюкози, можливий хибнопозитивний результат проби Кумбса.

У пацієнтів, які отримують Мадопар, прийом препарату одночасно з багатою білками їжею може порушити всмоктування леводопи зі шлунково-кишкового тракту.

Загальна анестезія з галотаном: прийом Мадопару слід відмінити за 12–48 годин перед оперативним втручанням, оскільки у пацієнта, який отримує Мадопар, під час галотанового наркозу можуть виникнути коливання артеріального тиску і аритмії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Дофамін, нестача утворення якого у базальних гангліях спостерігається у хворих на паркінсонізм, є нейромедіатором мозку. Леводопа або L-ДОФА (3,4-дигідрофенілаланін) є метаболічним попередником дофаміну. Замісна терапія леводопою у якості пропрепарату застосовується для підвищення рівня допаміну в організмі завдяки властивості добре проникати через гематоенцефалічний бар’єр, на відміну від дофаміну. Після того, як леводопа проникає у центральну нервову систему, вона перетворюється у дофамін за допомогою декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Після прийому внутрішньо леводопа швидко декарболізується як у церебральних, так і в екстрацеребральних тканинах з утворенням дофаміну. З цієї причини більша частина застосованої леводопи не досягає базальних гангліїв, а периферичний дофамін часто викликає побічні явища. Саме тому блокування екстрацеребрального декарбоксилювання леводопи є дуже бажаним. Це досягається шляхом одночасного застосування леводопи і бенсеразиду — інгібітора периферичної декарбоксилази.

Препарат є комбінацією цих речовин у відношенні 4:1 і тому має, при значно кращій переносимості, таку ж ефективність, як леводопа, що застосовується у більш високих дозах.

Фармакокінетика.

Леводопа і бенсеразид всмоктуються здебільшого (66–74%) у верхніх відділах тонкого кишечнику. Пік концентрації леводопи у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату.

Абсолютна біодоступність леводопи після прийому препарату становить 98% (діапазон 74–112%).

Максимальні концентрації леводопи у плазмі крові і ступінь всмоктування леводопи (AUC) зростають паралельно до дози (у діапазоні доз леводопи від 50 до 200 мг).

Прийом їжі зменшує швидкість і ступінь всмоктування леводопи. При призначенні Мадопару після прийому їжі максимальна концентрація леводопи у плазмі крові зменшується на 30% і досягається пізніше. Ступінь всмоктування леводопи зменшується на 15%. Сповільнення спорожнення шлунка також зменшує всмоктування.

Леводопа проходить через гематоенцефалічний бар’єр шляхом насичуваної транспортної системи і не зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу становить 57 л. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для леводопи у спинномозковій рідині становить 12% від такої у плазмі крові.

При прийомі у терапевтичних дозах бенсеразид не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Він накопичується в основному у нирках, легенях, тонкому кишечнику і печінці.

Леводопа метаболізується двома основними шляхами (декарбоксилювання і 0-метилювання) і двома побічними шляхами (трансамінування і окислення).

Декарбоксилаза ароматичних амінокислот перетворює леводопу в дофамін. Основними кінцевими продуктами цього шляху обміну є гомованілінова і дигідроксифенілоцтова кислоти.

Катехол-о-метилтрансфераза метилює леводопу з утворенням 3-о-метилдопи. Період напіввиведення цього основного метаболіту з плазми крові становить 15–17 годин, і у пацієнтів, які отримують терапевтичні дози Мадопару, відбувається його накопичення.

Зменшення периферичного декарбоксилювання леводопи при сумісному призначенні з бенсеразидом призводить до більш високих концентрацій леводопи у плазмі крові і 3-о-метилдопи і більш низьких концентрацій катехоламінів (допаміну і норадреналіну) і фенолкарбоксильних кислот (гомованілінової кислоти, дигідрофенілоцтової кислоти).

У слизовій оболонці кишечнику і печінці бенсеразид гідроксилюється з утворенням тригідрокси-бензилгідразину. Цей метаболіт є потужним інгібітором декарбоксилази ароматичних амінокислот.

При периферичному інгібуванні декарбоксилази період напіввиведення леводопи становить 1,5 години. Період напіввиведення дещо довший (приблизно на 25%) у пацієнтів літнього віку (віком 65–78 років) з хворобою Паркінсона. Кліренс леводопи з плазми крові становить приблизно 430 мл/хв.

Бенсеразид майже повністю елімінується шляхом метаболізму. Метаболіти виводяться головним чином з сечею (64%) і меншою мірою — з калом (24%).

Фармакокінетика в особливих групах.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Леводопа і бенсеразид добре метаболізуються і менше 10% леводопи виводиться з сечею у незміненому вигляді. У пацієнтів із нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Мадопар добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Леводопа в основному метаболізується декарбоксилазою ароматичних амінокислот, яка у великих кількостях присутня у печінці, шлунково-кишковому тракті, нирках і серці.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із печінковою недостатністю.

Пацієнти літнього віку (65–78 років)

У пацієнтів літнього віку (65–78 років) з хворобою Паркінсона період напіввиведення і AUC леводопи збільшуються на 25%, що не є клінічно значущою зміною і не відображається на режимі дозування.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки циліндричної, біпланарної форми, з одного боку таблетки хрестоподібна риска, маркування Roche та шестикутник, з іншого боку — хрестоподібна риска блідо-червоного кольору з незначними вкрапленнями.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ^о С у сухому місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

100 таблеток по 250 мг у скляному флаконі у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Рош С.п.А., Італія для Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія.

Пакування.

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія.

Місцезнаходження.

Віа Мореллі, 2, 20090 Сеграте, Мілан, Італія.

Вурмісвег СН-4303 Кайсераугст, Швейцарія.