БУПРЕНОРФІНУ ГІДРОХЛОРИД Ціна

Склад:

діюча речовина: buрrеnоrphinе;

1 таблетка містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 2 мг, 4 мг або 8 мг;

допоміжні речовини: целактоза 80, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кислота лимонна безводна, аспартам (Е 951), магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки сублінгвальні.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності. Код АТС N07B С01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування опіоїдної залежності.

Протипоказання.

Гіперчутливість до бупренорфіну, тяжка дихальна недостатність, тяжка печінкова недостатність, гостра алкогольна інтоксикація та делірій.

Спосіб застосування та дози.

Препарат призначений для дорослих та дітей віком від 16 років, які добровільно проходять лікування у спеціалізованому стаціонарі.

Бупренорфіну гідрохлорид призначає лікар у вигляді загальної терапевтичної дози пацієнтам, залежним від опіоїдів, лише після проведення лікарського огляду та за рекомендацією центру лікування залежності. Загальна тривалість лікування не повинна перевищувати 28 днів. Однак лікареві рекомендується, особливо на початку лікування, призначати коротші курси для обмеження ризику недоцільного застосування Бупренорфіну гідрохлориду, що недопустимо за жодних обставин.

Лікування проводиться комплексно як у спеціалізованих центрах з лікування залежності, так і в лікарнях, що дає змогу поєднати комплексне лікування з соціопсихологічною підтримкою.

Якщо лікування проводиться не в спеціалізованому центрі, тоді лікар, що лікує залежність, повинен призначати довготривалу замісну терапію лише за згодою колег, які практикують у центрах спеціалізованої допомоги залежним.

Лікарю слід зазначати на рецепті точну одноразову дозу та цикл лікування. Лікування можна припинити за проханням пацієнта або за його згодою шляхом поступового зменшення доз, які визначає лікар.

На початку лікування бупренорфіном лікар повинен урахувати індивідуальний агоністичний профіль молекул рецепторів опіоїдів, чутливих до індукції синдрому відміни, у кожного залежного пацієнта. Результат лікування частково залежить від призначеної дози, а частково — від медико-психологічних і соціо-освітніх заходів, пов’язаних із послідовною адаптацією пацієнта.

Прийом сублінгвально

Початок лікування. Початкова доза для лікування опіатної залежності становить від 0,8 до 2 мг на добу. Ефект бупренорфіну на початку лікування повинен проявитися не раніше 4 годин після прийому останньої дози наркотиків або при появі перших ознак абстиненції у пацієнтів, які приймають метадон. Попередню дозу метадону необхідно знизити до не менше ніж 30 мг на добу, інакше може розвинутись синдром відміни, спричинений бупренорфіном.

Корекція дози до встановлення підтримуючої дози

Відповідно до мінімальної необхідної дози і стану пацієнта на момент початку лікування дозу поступово титрують до максимальної дози 16 мг на добу. Необхідну корекцію дози визначають після повторної оцінки клінічного стану пацієнта. Рекомендується призначати двотижневий курс бупренорфіну, особливо на початку лікування. Відповідно до результатів клінічних досліджень, середня підтримуюча доза становить 8 мг/добу; підтримуючу дозу можна титрувати у кожному індивідуальному випадку до максимальної дози 16 мг/добу.

Зниження дози і припинення лікування

Після задовільно проведеного періоду стабілізації лікар може запропонувати пацієнту поступово зменшити добову дозу бупренорфіну, аж до повного припинення замісної терапії за сприятливих обставин.

При відміні лікування особливу увагу слід звернути на частоту рецидивів або симптоми відміни, які слід контролювати.

Побічні реакції.

Початок прояву побічних ефектів залежить від величини порога толерантності; у наркозалежних осіб цей показник значно вищий, ніж у пацієнтів, які не застосовують наркотики.

Психічні порушення: галюцинації.

З боку нервової системи: безсоння, головний біль, астенія, непритомність, блідість, запаморочення.

Судинні порушення: ортостатична гіпотензія.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: пригнічення дихального центру.

З боку травного тракту: запор, нудота, блювання.

Загальні порушення: слабкість, сонливість, підвищена пітливість.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (наприклад висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм), хвороба Квінке (ангіоневротичний набряк), анафілактичний шок.

Гепатобіліарні порушення: при правильних умовах застосування у поодиноких випадках — підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, зазвичай зі сприятливим клінічним перебігом, некроз печінки та гепатит.

Інші порушення: затримка сечі.

У пацієнтів з вираженою фізичною (соматичною) наркозалежністю перші сублінгвальні введення Бупренорфіну гідрохлориду можуть спричинити парадоксальну реакцію з розвитком синдрому відміни, подібного до налоксонового.

Передозування.

Симптоми. У разі випадкового передозування слід застосовувати звичайну симптоматичну терапію, включаючи ретельний моніторинг життєво важливих функцій організму. Основний симптом, що вимагає інтенсивної терапії, — це пригнічення дихального центру, яке може спричинити зупинку дихання та смерть. При виникненні блювання необхідно вжити заходів для попередження потрапляння блювотної маси в дихальні шляхи.

Лікування. Потрібно вжити заходів інтенсивної терапії та розпочати симптоматичну терапію дихальної недостатності. Верхні дихальні шляхи повинні бути вільними для проведення примусової або контрольованої вентиляції легень. Рекомендується ввести опіоїдний антагоніст (налоксон), який поступово нейтралізує респіраторні ефекти бупренорфіну. За необхідності призначають кисень і дихальні аналептики. При проведенні вищезазначених заходів пацієнт повинен знаходитися в палаті інтенсивної терапії.

При визначенні тривалості лікування передозування слід враховувати тривалість дії бупренорфіну.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Вагітність. З огляду на відсутність достатніх даних щодо впливу бупренорфіну на вагітних жінок його застосування у період вагітності не рекомендується.

Годування груддю. Бупренорфін проникає у молоко тварин. У високих дозах препарат знижує виділення молока. Залежним жінкам, які приймають бупренорфін, не рекомендується годувати груддю.

Діти.

Безпека і ефективність для пацієнтів віком до 16 років не встановлені.

Особливі заходи безпеки.

Призначати з обережністю пацієнтам з:

• бронхіальною астмою або дихальною недостатністю (було кілька повідомлень про дихальну недостатність, спричинену бупренорфіном);
• нирковою недостатністю (20% бупренорфіну елімінується нирками, тому ниркова елімінація може бути тривалою);
• печінковою недостатністю (може змінюватися метаболізм бупренорфіну в печінці). Необхідно уважніше підбирати режим дозування бупренорфіну гідрохлориду для пацієнтів, які приймають інгібітори СYРЗА4 (застосування менших доз може виявитися цілком достатнім, оскільки інгібітори СYРЗА4 підвищують концентрацію бупренорфіну в плазмі крові).

Як і при застосуванні інших опіоїдів, застосування бупренорфіну потребує особливої обережності при лікуванні пацієнтів, які мають такі супутні захворювання, як:

• підвищений внутрішньочерепний тиск внаслідок черепно-мозкової травми;
• артеріальна гіпотензія;
• гіпертрофія простати або стеноз уретри.

Особливості застосування.

Цей лікарський засіб призначений лише для лікування опіатної залежності. Лікування повинен призначати лікар, який має забезпечити належне застосування лікарського засобу залежними пацієнтами.

Через ризик помилкового застосування та для підбору дози необхідно у початковому періоді терапії призначати препарат на короткі терміни та, якщо це можливо, контролювати прийом, що також сприяє дотриманню лікувального режиму. Відміна препарату може супроводжуватися абстинентним синдромом, іноді — відстроченим у часі.

На початку лікування бупренорфіном лікарю слід попередити пацієнта про частково агоністичний профіль препарату, особливо при застосуванні залежним від опіоїдів пацієнтам менш ніж через 6 годин після останнього введення героїну або опіоїдів короткої дії або при застосуванні менш ніж через 24 години після прийому останньої дози метадону. І навпаки, симптоми відміни також можуть бути пов’язані з неправильним дозуванням.

Ризик передозування або зрив лікування вищий у пацієнтів, які під час лікування бупренорфіном продовжують самостійне лікування синдрому відміни опіоїдами, алкоголем або іншими седативними і гіпнотичними препаратами, особливо бензодіазепінами.

Залежність

Бупренорфін — це частковий агоніст опіатних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Припинення лікування може призвести до синдрому відміни.

Пригнічення дихання. Повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.

Гепатит, печінкові реакції. Як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід враховувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Всім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.

Цей препарат може спричинити сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.

Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.

Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може спричинити низький ступінь залежності.

Бупренорфін здатний послабляти больові симптоми при деяких патологіях. Дослідження на тваринах і клінічний досвід переконують, що бупренорфін також здатний спричинити фармакозалежність, хоча й меншою мірою, ніж морфін. Отже, під час лікування дуже важливо враховувати всі супутні умови, вести контроль і дотримуватися призначених доз.

Спортсменам необхідно повідомити, що бупренорфін включено до переліку допінгових сполук (стимуляторів).

Через присутність лактози препарат протипоказаний при вродженій галактоземії, синдромі мальабсорбції глюкози-галактози або нестачі ферменту лактази.

Зважаючи на вміст аспартаму у складі лікарського засобу, його не можна застосовувати хворим на фенілкетонурію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату можливий розвиток сонливості та запаморочення (особливо тоді, коли бупренорфін приймають одночасно з алкоголем, препаратами, що містять алкоголь, або з депресантами центральної нервової системи). Тому під час застосування препарату слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами, що потребує підвищеної уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не рекомендується супутнє застосування зазначених нижче психотропних засобів та речовин.

Алкоголь

Алкоголь посилює седативну дію бупренорфіну. Зниження пильності (уваги) підвищує небезпеку при керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв і застосування ліків, що містять алкоголь.

Супутнє застосування лікарських засобів, що необхідно враховувати.

Бензодіазепінові транквілізатори

Одночасне застосування з бензодіазепінами пов’язано з ризиком смерті внаслідок дихальної недостатності, асоційованої з порушеннями функціонування центральної нервової системи.

Інші депресанти центральної нервової системи

Інші похідні опіатів (аналгетики, протикашльові засоби), деякі антидепресанти, протигістамінні засоби (блокатори Н₁-рецепторів), барбітурати, транквілізатори, клонідин при одночасному застосуванні з бупренорфіном спричиняють посилення депресії центральної нервової системи.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Можливе посилення дії опіоїдів при одночасному застосуванні з бупренорфіном.

Інгібітори СYРЗА4

Дослідження взаємодії між бупренорфіном і кетоконазолом (потужний інгібітор СYРЗА4) показало збільшення показників С_max і АUС бупренорфіну (на 70 і 50% відповідно), меншою мірою — норбупренорфіну. Таким чином, за пацієнтами, які застосовують бупренорфін, потрібно встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають такі інгібітори СУРЗА4, як інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір), азольні протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол). У таких випадках виправданим може виявитися зниження дози бупренорфіну.

Індуктори СYРЗА4

Взаємодія між бупренорфіном та індукторами СYРЗА4 не досліджена, тому рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами, які одержують паралельно індуктори СYРЗА4 (фенобарбітал, карбамазепін, фенітоїн або рифампіцин). Дотепер ще не виявлено значимої взаємодії бупренорфіну з кокаїном.

Застосування інших інгібіторів CYP3A4 (таких як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) також може підвищувати концентрацію бупренорфіну, тому на початку лікування ними слід розглянути пропорційне зниження дози бупренорфіну.

Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити.

Фармакологічні властивості.

За механізмом дії Бупренорфіну гідрохлорид належить до групи агоністів/антагоністів опіатних рецепторів головного мозку (мю- і капа-рецепторів).

Фармакодинаміка. Бупренорфін зв’язується з мю-рецепторами, що за певний проміжок часу мінімізує патологічний потяг хворого до наркотиків. У зв’язку з певною активністю бупренорфіну як агоніста опіатних рецепторів препарат забезпечує більшу безпеку щодо розвитку дихальної та серцевої недостатності порівняно з морфіном. Латентний період до початку дії Бупренорфіну гідрохлориду після сублінгвального застосування становить приблизно 30 хв. Тривалість аналгетичної дії довша, ніж у морфіну.

Фармакокінетика. Після перорального застосування бупренорфін піддається метаболізму первинного проходження у печінці з подальшими N-деалкілуванням і глюкуронкон’югацією в кишечнику та печінці. При сублінгвальному застосуванні абсолютна біодоступність бупренорфіну, за оцінками фахівців, знаходиться в межах від 15 до 30%. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 90 хв після сублінгвального прийому, а залежність «максимальна доза — концентрація» залишається лінійною в інтервалі доз від 2 до 16 мг.

За абсорбцією настає фаза швидкого розподілу. Період напіввиведення бупренорфіну становить від 2 до 5 годин.

Бупренорфін метаболізується шляхом 14-N-деалкілування або глюкуронкон’югації вихідної молекули та його деалкілованого метаболіту. Відповідно до клінічних даних, за М-деалкілування бупренорфіну відповідає СYРЗА4. N-дезалкіл-бупренорфін є ц-агоністом опіатних рецепторів.

Бупренорфіну гідрохлорид виводиться з організму в основному з калом внаслідок біліарної екскреції глюкуронкон’югованих метаболітів (80%), решта бупренорфіну виводиться із сечею.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з плоскою поверхнею і фаскою.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки по 2 мг — № 25 у блістері; по 4, 10 або 50 блістерів у коробці;

таблетки по 4 мг — № 10 у блістері; по 1, 5 або 10 блістерів у коробці;

таблетки по 8 мг — № 10 у блістері; по 1 або 10 блістерів у коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Місцезнаходження.

Україна, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22.