ЕПАЙДРА Ціна

Склад:

діюча речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить: інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням Escherichia coli) — 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 картридж містить 3 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 300 Од. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії.

Код АТС А10А В06.

Клінічні характеристики.

Показання. Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

Протипоказання. Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Спосіб застосування та дози.

Сила дії цього препарату виражається в одиницях, які застосовуються виключно для препарату Епайдра^Ò і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Препарат Епайдра^Ò застосовують у режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довготривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна використовувати одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Дозу препарату Епайдра^Ò підбирають та регулюють індивідуально.

Особливі категорії пацієнтів.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет є недостатніми. Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки.

Не існує адекватної клінічної інформації щодо застосування препарату Епайдра^Ò дітям віком до 6 років.

Застосування.

Препарат Епайдра^Ò слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0–15хвилин) до чи одразу після прийому їжі або шляхом постійної підшкірної інфузії за допомогою інсулінового насоса.

Препарат Епайдра^Ò застосовують підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза, або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не пошкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід масажувати місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Змішування з іншими інсулінами.

Інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкції.

Епайдра^Ò, розчин для ін’єкцій у картриджах, призначений для використання з інсуліновими шприц-ручками OптіПен, КлікСтар, Аутопен 24 або Тактіпен (див. розділ «Особливості застосування»), відповідно до рекомендацій, що містяться в інструкції виробника приладу. Не усі з цих шприц-ручок можуть продаватися у вашій країні.

Слід чітко дотримуватися інструкцій виробника щодо використання шприц-ручки під час заправки картриджа, приєднання голки та проведення ін’єкції інсуліну. Перед використанням картридж треба ретельно оглянути. Він придатний до застосування, якщо розчин у ньому прозорий, безбарвний, не містить видимих твердих часток. Картридж слід тримати протягом 1–2 годин при кімнатній температурі перед встановленням його у шприц-ручку багаторазового використання. Пухирці повітря слід видалити з картриджа перед виконанням ін’єкції (див. інструкцію для використання шприц-ручки). Порожні картриджі не дозволяється заповнювати повторно.

У разі несправності шприц-ручки (дивіться інструкцію з використання шприц-ручки) розчин з картриджа можна набрати у шприц, що підходить для введення інсуліну та розрахований на 100 Од./мл та зробити ін’єкцію. Якщо шприц-ручка для введення інсуліну пошкоджена або не працює належним чином (через механічні дефекти), її слід знищити, а замість неї використовувати нову шприц-ручку.

З метою запобігання інфікуванню шприц-ручка для багаторазового використання використовується лише одним пацієнтом.

Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію, зазначену на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів (див. розділ «Особливості застосування»).

Змішування з іншими інсулінами

При змішуванні з НПХ (Нейтральним Протаміном Хагердона) інсуліном людини спочатку слід набрати у шприц препарат Епайдра^Ò. Ін’єкцію треба робити одразу ж після змішування, оскільки належних даних стосовно стабільності сумішей, приготовлених задовго до введення, немає.

Побічні реакції.

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування надто великої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: >1/10; звичайні: >1/100, <1/10; незвичайні: >1/1 000, <1/100; рідкісні: > 1/10 000, <1/1 000; виняткові: <1/10 000; невідомі (не можна оцінити за наявними даними).

У межах кожної групи за частотою виникнення побічні ефекти наведено в порядку зменшення тяжкості.

У кожній з груп побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Порушення загального стану та реакції у місці введення.

До системних реакцій гіперчутливості належать кропив’янка, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають сильну алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Передозування.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Таким чином, хворому на діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати введенням глюкагону (0,5 мг — 1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або внутрішньовенним введенням глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньовенно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролювати рівень глюкози. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролювали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю.

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але в цілому інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання величини дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Діти. Даних щодо клінічного застосування препарату Епайдра^® дітям віком до 6 років недостатньо.

Особливі заходи безпеки.

Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну має відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу — станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну нейропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у корекції дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після ін’єкції швидкодіючих аналогів інсуліну, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини.

Гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідну допомогу, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці картриджа, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

Одна доза цього лікарського засобу містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не містить натрію.

Епайдра^® містить м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Комбінація препарату Епайдра^® з піоглітазоном.

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в пацієнтів, які мають ризик розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення лікування комбінацією піоглітазону і препарату Епайдра^®. При застосуванні цієї комбінації пацієнти повинні спостерігатися на наявність ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і набряку. При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливим (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід рекомендувати бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні антибіотики.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10–20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до прийому їжі спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до прийму їжі. При порівнянні гіпоглікемичних ефектів інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини при введені за 2 хвилини до прийому їжі інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що введений за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння.

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20% від загальної AUC та AUC (0–2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози дорівнював відповідно 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці у безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялися за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І-го або ІІ-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією, приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет І-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд/мл порівняно з Т_макс , що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровий діабет ІІ-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг, С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону стінки живота, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70%) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньоособову варіативність (11% CV). Внутрішньовенне болюсне застосування інсуліну глюлізину було причиною більшого системного впливу порівняно з підшкірною ін’єкцією, причому значення С_max було приблизно в 40 разів більшим.

Розподіл і виведення.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньовенного введення є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а періоди напіввиведення — 13 і 18 хв відповідно.

Після підшкірного застосування інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину при участі здорових людей або хворих на цукровий діабет І-го або ІІ-го типу, середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин погано зв’язується з білками плазми крові так само, як і людський інсулін.

Особливості вживання препарату специфічними групами пацієнтів

З порушеннями функції нирок.

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особи літнього віку.

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7–11 років) і підлітків (12–16 років), хворих на цукровий діабет І-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих. Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл — для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки застосування

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Несумісність.

Препарат Епайдра^Ò не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після першого використання — 4 тижні.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С. Не заморожувати. Зберігати картридж у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Не допускати контакту зі стінками холодильника.

Умови зберігання під час користування.

Розпочаті картриджі необхідно використати протягом 4 тижнів.

Зберігати при температурі не вище +25 °С у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Перед встановленням картриджа у шприц-ручку багаторазового використання картридж необхідно зберігати при кімнатній температурі протягом 1–2 годин.

Упаковка. № 5: по 3 мл у картриджі; по 5 картриджів у блістерній упаковці в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження. Індустріпарк Хьохст, Д-65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина/Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/Sanofi-Aventis Ukraine LLC, Ukraine.

для медичного застосування препарату

(APIDRA^Ò)

ФОРМА ВИПУСКУ: по 1 картриджу по 3 мл, вмонтованому в одноразовий пристрій — шприц-ручку ОптіСет^® (без голок для ін'єкцій), по 5 шприц-ручок у картонній коробці

Склад:

діюча речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить: інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням Escherichia coli) — 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 шприц-ручка ОптіСет^Ò містить 3 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 300 Oд. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії.

Код АТС А10АВ06.

Клінічні характеристики.

Показання. Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

Протипоказання.

Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або до будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Спосіб застосування та дози.

Сила дії цього препарату виражається в одиницях, які застосовуються виключно для препарату Епайдра^Ò і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Препарат Епайдра^Ò застосовують у режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довготривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна використовувати одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Дозу препарату Епайдра^Ò підбирають та регулюють індивідуально.

Особливі категорії пацієнтів.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет є недостатніми. Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки.

Не існує адекватної клінічної інформації щодо застосування препарату Епайдра^Ò дітям віком до 6 років.

Застосування.

Препарат Епайдра^Ò слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0–15хвилин) до чи одразу після прийому їжі або шляхом постійної підшкірної інфузії за допомогою інсулінового насоса.

Препарат Епайдра^Ò застосовують підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза, або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не пошкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід масажувати місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Змішування з іншими інсулінами.

Інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

ІНСТРУКЦІЯ

з використання шприц-ручки ОптіСет^®

Перед першим застосуванням шприц-ручку слід витримати при кімнатній температурі протягом 1–2 годин.

Перевірте картридж перед його використанням. Його можна застосовувати лише тоді, коли розчин у ньому є прозорим, безбарвним, без видимих твердих часточок та має таку ж консистенцію, як і вода. Оскільки Епайдра^® є розчином, вона не потребує ресуспендування перед використанням.

Порожні шприц-ручки не можна використовувати знову, їх потрібно належним чином знищити.

Щоб запобігти інфікуванню, кожна попередньо наповнена шприц-ручка повинна використовуватися лише однією особою.

Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів (див. розділ «Особливості застосування»).

Будь ласка, уважно і повністю прочитайте інструкцію перед першим використанням шприц-ручки. При необхідності перечитайте інструкцію перед подальшими застосуваннями шприц-ручки. Зберігайте дану інструкцію, оскільки Вам може знадобитися перечитати її в майбутньому.

Нова інформація для використання:

• Назва інсуліну надрукована на ручці.

• Перемикач дозування можна повертати тільки в одному напрямку.

Схематичне зображення шприц-ручки ОптіСет^®

Перед використанням необхідно оглянути картридж, що є частиною шприц-ручки. Його слід використовувати тільки у випадку, якщо розчин прозорий, безбарвний або майже безбарвний, не містить видимих твердих часток і за консистенцією нагадує воду.

Порожні шприц-ручки ОптіСет^® не використовувати повторно, вони підлягають знищенню.

Для запобігання інфікуванню попередньо заповнену шприц-ручку використовують тільки для одного пацієнта і не передають іншій особі.

Якщо шприц-ручка ОптіСет^® зберігається у холодному місці, вийміть її за 1–2 години до ін’єкції для того, щоб вона нагрілася до кімнатної температури. Ін'єкція холодного інсуліну є більш болісною.

Поводження зі шприц-ручкою ОптіСет^®

Перед використанням шприц-ручки ОптіСет^® уважно прочитайте інструкцію для використання.

Важлива інформація щодо використання шприц-ручки ОптіСет^Ò

• Використовуйте нову голку для кожної ін'єкції.

• Тест на безпеку необхідно виконувати перед кожною ін’єкцією.

•Перемикач дозування можна повертати тільки в одному напрямку.

• Ніколи не повертайте перемикач дозування (не змінюйте дозу), якщо кнопка дози витягнута назовні.

• Шприц-ручка призначена особисто Вам, і не слід передавати її іншим особам.

• Якщо ін'єкцію Вам робить інша особа, їй необхідно бути особливо обережною, щоб уникнути випадкового поранення голкою та інфікування.

• При виникненні проблем з використанням шприц-ручки ОптіСет^® перечитайте розділ «Усунення проблем».

• Не використовуйте пошкоджену шприц-ручку ОптіСет^® або якщо є сумніви щодо її правильного фунціонування.

1. Визначте необхідну для Вас кількість інсуліну.

Зніміть ковпачок ручки.

Перевірте маркування на резервуарі інсуліну щоб упевнитися у тому, що наявний відповідний інсулін.

Перевірте зовнішній вигляд інсуліну. Розчин інсуліну повинен мати консистенцію води, бути прозорим, безбарвним, без будь-яких видимих твердих частинок.

2. Прикріплення голки.

Прикріпіть нову голку перед використанням.

Використовуйте лише голки, які підходять для застосування зі шприц-ручкою ОптіСет^Ò.

A. Зніміть захисну етикетку з контейнера голки.

B. Ретельно прикріпіть голку разом із її зовнішнім ковпачком точно до прозорого резервуара (вкрутіть або натисніть, залежно від типу голки).

● Не прикріплюйте голку під нахилом. Це може призвести до її поломки або витікання інсуліну із системи через пошкодження гумової перемички, через що може трапитися неправильне дозування. При прикріпленні не натискайте на голку надто сильно.

3. Тест на безпеку.

Перед кожною ін’єкцією виконуйте тест на безпеку.

Завжди прикріплюйте нову голку перед виконанням тесту на безпеку.

Цей тест гарантує точність введення дози, оскільки дозволяє:

• пересвідчитися у належному функціонуванні шприц-ручки та голки
• видалити бульбашки повітря.

А. Переконайтеся в тому, що пускова кнопка натиснута.

B. Вибір дози для проведення тесту на безпеку.

• Нова шприц-ручка ОптіСет^Ò, якою раніше не користувалися: для проведення першого тесту на безпеку виробником уже попередньо встановлена доза 8 одиниць.

• Шприц-ручка ОптіСет^Ò, яка знаходиться у користуванні: встановіть індикатор дози на цифру 2, повертаючи перемикач дозування (перемикач дозування можна повертати ТІЛЬКИ в напрямку, вказаному надрукованою на ньому стрілкою).

C. Витягніть кнопку дози настільки, наскільки це можливо.

Ніколи не повертайте перемикач дозування, якщо кнопка дози витягнута назовні.

Якщо Ви звели кнопку дози з неправильно вибраною дозою, скиньте встановлену неправильну дозу, натиснувши на пускову кнопку, і наберіть правильну дозу.

D. Зніміть зовнішній ковпачок з голки. Зберігайте його, оскільки він знадобиться для того, щоб від’єднати використану голку від шприц-ручки після ін’єкції. Зніміть внутрішній ковпачок з голки та викиньте його.

E. Тримайте інсулінову шприц-ручку так, щоб голка була спрямованою вістрям догори.

F. Злегка постукайте по резервуару з інсуліном, щоб повітряні бульбашки піднялися догори у напрямку голки.

G. Натисніть на кнопку дози до упору. Перевірте, чи з’явився інсулін на кінчику голки.

Можливо, Вам доведеться провести тест на безпеку кілька разів перед тим, як з’явиться інсулін.

• Якщо інсулін не з’явився на кінчику голки, повторіть тест на безпеку два або більше разів.
• Якщо крапля інсуліну не з'явилася навіть після повторення тесту на безпеку, то, можливо, голка закупорена. Замініть її на нову та спробуйте знову.
• Якщо ж і після зміни голки інсулін не виходить з неї, можливо, шприц-ручка пошкоджена. Не використовуйте її.

4. Вибір дози інсуліну.

Ви можете встановити дозу препарату з кроком 2 Од. (від 2 до 40 Од.).

Якщо Ви потребуєте дозу понад 40 Од., Ви повинні ввести її за дві або більше ін’єкції.

А. Перевірте,чи достатньо у Вас інсуліну для потрібної дози.

• Шкала залишку інсуліну на прозорому резервуарі показує, скільки приблизно препарату залишилося у шприц-ручці. Цю шкалу не можна використовувати для встановлення дози інсуліну.
• Якщо чорний поршень знаходиться на початку кольорового обмежувача, це означає, що у шприц-ручці є приблизно 40 одиниць інсуліну.
• Якщо ж чорний поршень знаходиться наприкінці кольорового обмежувача, це означає, що у шприц-ручці є приблизно 20 одиниць інсуліну.

В. Вибирайте потрібну Вам дозу за допомогою обертання індикатора дози вперед.

Якщо при обертанні Ви пропустили необхідну дозу:

• однак ще не витягнули кнопку дози ін’єкції назовні, можете продовжувати обертати індикатор дози, поки знову не з’являться цифри, що відповідають потрібній Вам дозі,
• але якщо Ви вже витягли кнопку дози ін’єкції назовні, то перед тим, як знову обертати індикатор дози, необхідно видалити дозу, що вже завантажена у шприц-ручку.

5. Завантаження дози.

А. Щоб завантажити дозу, повністю витягніть кнопку дози назовні.

B. Перевірте, чи повністю завантажена потрібна Вам доза. Пам’ятайте, що кнопка дози зміщується відповідно до кількості інсуліну, що залишився в резервуарі для інсуліну.

• Під час цієї перевірки кнопку дози необхідно силою утримувати у витягнутому назовні положенні.
• Остання видима широка лінія на кнопці дози показує кількість завантаженого інсуліну. Коли кнопка дози витягнута назовні, видно лише верхню частину цієї широкої лінії.
• На зображенні видно, що завантажено 12 одиниць інсуліну.

o Якщо Вам потрібно 12 одиниць, то можете вводити цю дозу.

o Якщо Вам потрібно більше ніж 12 одиниць, то за допомогою цієї шприц-ручки Ви зможете ввести лише 12 одиниць від загальної необхідної дози.

У цьому випадку Вам потрібно зробити наступне:

• Ви можете ввести дозу, що залишилася у цій шприц-ручці, а потім узяти нову шприц-ручку ОптіСет^® та ввести ту кількість одиниць, якої Вам не вистачає до повної дози,
• або взяти нову шприц-ручку та ввести повну дозу.

6. Введення дози

A. Застосовуйте саме ту техніку проведення ін'єкції, з якою Вас ознайомив лікар.

B. Введіть голку у шкіру.

С. Введіть дозу інсуліну, натиснувши на кнопку дози до упору. При цьому Ви можете почути клацання, яке припиниться після повного натискання кнопки дози ін'єкції.

D. Продовжуйте натискати на кнопку дози ін'єкції та повільно рахуйте до 10, перш ніж витягнути голку зі шкіри. Це забезпечить введення всієї дози інсуліну.

7. Видалення та знищення голки

Знімайте голку після кожної ін’єкції. Зберігайте шприц-ручку ОптіСет^® без голки. Це допомагає попередити:

• забруднення та/або інфікування;
• надходження повітря і витікання інсуліну, після чого набирання дози може стати неточним.

А. Знову насадіть на голку зовнішній ковпачок та за його допомогою відгвинтіть голку від шприц-ручки. Для зменшення ризику випадкового поранення голкою ніколи не замінюйте внутрішній ковпачок голки.

• Якщо ін'єкцію Вам робить інша особа, їй необхідно виявляти особливу обережність під час видалення та знищення голки. Для зменшення ризику випадкового поранення голкою та інфікування завжди дотримуйтесь рекомендованих заходів безпеки під час видалення та знищення голки (наприклад, техніки насадки ковпачка однією рукою).

B. Проведіть безпечне знищення голки у відповідності до рекомендацій лікаря.

C. Знову насадіть ковпачок на шприц-ручку і зберігайте ручку до наступного застосування.

Догляд

Шприц-ручку ОптіСет^® слід захищати від пилу і бруду.

Шприц-ручку можна чистити зовні, витираючи вологою ганчіркою.

Не замочуйте, не мийте і не змащуйте шприц-ручку, оскільки це може пошкодити їй.

Шприц-ручка ОптіСет^® є точною у дозуванні та безпечною у користуванні. Вона вимагає дбайливого поводження. Уникайте ситуацій, у яких шприц-ручку ОптіСет^® можна пошкодити. Якщо Ви підозрюєте, що Ваша шприц-ручка пошкоджена, використовуйте нову.

Побічні реакції.

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування надто великої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: >1/10; звичайні: >1/100, <1/10; незвичайні: >1/1 000, <1/100; рідкісні: > 1/10 000, <1/1 000; виняткові: <1/10 000; невідомі (не можна оцінити за наявними даними).

У межах кожної групи за частотою виникнення побічні ефекти наведено в порядку зменшення тяжкості.

У кожній з груп побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Порушення загального стану та реакції у місці введення.

До системних реакцій гіперчутливості належать кропив’янка, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають сильну алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Передозування.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Таким чином, хворому на діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати введенням глюкагону (0,5 мг — 1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або внутрішньовенним введенням глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньовенно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролювати рівень глюкози у крові. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролювали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю.

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але, в цілому, інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Діти. Даних щодо клінічного застосування препарату Епайдра^® дітям віком до 6 років недостатньо.

Особливі заходи безпеки.

Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну має відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу — станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може, таким чином, змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну нейропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у регулюванні дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після ін’єкції швидкодіючих аналогів інсулінів, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини. Гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідну допомогу, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Слід ретельно дотримуватись інструкцій для правильного поводження з попередньо заповненими препаратом Епайдра^Ò шприц-ручками ОптіСет^Ò.

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці картриджа, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

Одна доза цього лікарського засобу містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не містить натрію.

Епайдра^® містить м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Комбінація препарату Епайдра^® з піоглітазоном.

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в пацієнтів, які мають ризик розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення лікування комбінацією піоглітазону і препарату Епайдра^®. При застосуванні цієї комбінації пацієнти повинні спостерігатися на наявність ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і набряку. При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливою (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідними антибіотиками.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі оральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10–20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до їди спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до їди. При порівнянні застосування інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини за 2 хвилини до їди інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, введеному за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння.

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20% від загальної AUC та AUC (0–2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози, дорівнював, відповідно, 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці в безпеці та ефективності у підгрупах, що відрізнялись за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І-го або ІІ-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет 1-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд./мл порівняно з Т_макс , що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровим діабет ІІ-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг, С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону живота, ніж у стегно. Абсорбція в місці ін’єкції у зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70%) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньоособову варіативність (11% CV).

Внутрішньовенне болюсне введення інсуліну глюлізину було причиною більшого системного впливу порівняно з підшкірною ін’єкцією, причому значення С_max було приблизно в 40 разів більшим.

Розподіл і виведення.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньовенного введення є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а періоди напіввиведення — 13 і 18 хв відповідно.

Після підшкірного введення інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину при участі здорових людей або хворих на цукровий діабет І-го або ІІ-го типу середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин погано зв’язується з білками плазми крові так само, як і людський інсулін.

Особливості вживання специфічними групами пацієнтів

З порушенням функції нирок.

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

З порушенням функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особи літнього віку.

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7–11 років) і підлітків (12–16 років), хворих на цукровий діабет І-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих. Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл — для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки застосування

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Несумісність.

Препарат Епайдра^Ò не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після першого використання — 4 тижні.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С. Не заморожувати. Зберігати шприц-ручку у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Не допускати контакту зі стінками холодильника.

Умови зберігання під час користування.

Після початку застосування шприц-ручку (з насадженим ковпачком) необхідно використати протягом 4 тижнів. Зберігати при температурі не вище +25 °С у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Перед першим використанням шприц-ручку необхідно зберігати при кімнатній температурі протягом 1–2 годин.

Упаковка. № 5: по 1 картриджу по 3 мл, вмонтованому в одноразовий пристрій — шприц-ручку ОптіСет^Ò (без голок для ін’єкцій), по 5 шприц-ручок у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження. Індустріпарк Хьохст, Д-65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина/Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/Sanofi-Aventis Ukraine LLC, Ukraine.

для медичного застосування препарату

(APIDRA^Ò)

ФОРМА ВИПУСКУ: по 1 картриджу по 3 мл, вмонтованому в одноразовий пристрій — шприц-ручку СолоСтар^® (без голок для ін'єкцій), по 5 шприц-ручок у картонній коробці

Склад:

діюча речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить: інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням Escherichia coli) — 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 шприц-ручка СолоСтар^Ò містить 3 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 300 Oд. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії. Код АТС А10А В06.

Клінічні характеристики.

Показання. Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

Протипоказання.

Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або до будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Спосіб застосування та дози.

Сила дії цього препарату виражається в одиницях, які застосовуються виключно для препарату Епайдра^Ò і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Препарат Епайдра^Ò застосовують у режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довготривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна використовувати одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Дозу препарату Епайдра^Ò підбирають та регулюють індивідуально.

Особливі категорії пацієнтів.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет є недостатніми. Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки.

Не існує адекватної клінічної інформації щодо застосування препарату Епайдра^Ò дітям віком до 6 років.

Застосування.

Препарат Епайдра^Ò слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0–15хвилин) до чи одразу після прийому їжі або шляхом постійної підшкірної інфузії за допомогою інсулінового насоса.

Препарат Епайдра^Ò застосовують підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза, або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не пошкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід масажувати місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Змішування з іншими інсулінами.

Інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

ІНСТРУКЦІЯ

з використання шприц-ручки CолоСтар^Ò

Перед першим застосуванням шприц-ручку слід витримати при кімнатній температурі протягом 1–2 годин.

Перевірте картридж перед його використанням. Його можна застосовувати лише тоді, коли розчин у ньому є прозорим, безбарвним, без видимих твердих часточок та має таку ж консистенцію, як і вода. Оскільки Епайдра^® є розчином, вона не потребує ресуспендування перед використанням.

Порожні шприц-ручки не можна використовувати знову, їх потрібно належним чином знищити.

Щоб запобігти інфікуванню, кожна попередньо наповнена шприц-ручка повинна використовуватися лише однією особою.

Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів (див. розділ «Особливості застосування»).

Схематичне зображення шприц-ручки СолоСтар^®

Важлива інформація для використання шприц-ручки СолоСтар^®:

• Для кожної ін'єкції використовуйте нову голку, сумісну виключно зі шприц-ручкою СолоСтар^Ò.

• Тест на безпеку виконуйте перед кожною ін’єкцією.

• Шприц-ручка призначений особисто Вам, і не слід передавати її іншим особам.

• Якщо ін’єкцію Вам вводить інша особа, ця особа має вживати спеціальних заходів безпеки для запобігання нещасних випадків, пов’язаних із застосуванням голки та перенесенням інфекції.

• Не використовуйте шприц-ручку СолоСтар^® у разі пошкодження або при наявності сумнівів щодо правильності її функціонування.

• Завжди необхідно мати запасну шприц-ручку СолоСтар^® на випадок втрати або пошкодження.

Інструкції щодо зберігання.

Уважно ознайомтеся з інформацією щодо зберігання шприц-ручки СолоСтар^®.

Якщо Ваша шприц-ручка СолоСтар^® зберігається в холодильнику, вийміть її звідти за 1–2 години перед введенням препарату, щоб він нагрівся до кімнатної температури. Ін'єкційне введення охолодженого інсуліну є більш болісним.

Використана шприц-ручка СолоСтар^® підлягає знищенню згідно з встановленими правилами.

Експлуатація.

Оберігайте шприц-ручку СолоСтар^® від пилу та бруду.

Очистити зовні у шприц-ручку СолоСтар^® можна, протираючи її вологою тканиною.

Не занурюйте в рідину, не промивайте і не змазуйте шприц-ручку, оскільки цим Ви можете пошкодити її.

СолоСтар^® призначений для акуратної і безпечної роботи.

Його необхідно використовувати з обережністю. Уникайте ситуацій, при яких можливе пошкодження шприц-ручки СолоСтар^®. Якщо Ви підозрюєте, що шприц-ручка СолоСтар^® пошкоджена, використайте нову шприц-ручку.

Стадія 1. Контроль інсуліну

A. Уважно прочитайте інформацію на етикетці шприц-ручки СолоСтар^® для того, щоб переконатися у введенні відповідного інсуліну. Шприц-ручка СолоСтар^® з Епайдрою^® синього кольору, кнопка для введення препарату — темно-синього кольору з рельєфним кільцем у верхній частині.

B. Зніміть ковпачок шприц-ручки.

C. Проконтролюйте зовнішній вигляд інсуліну. Епайдра^® є прозорим інсуліном. Не використовуйте шприц-ручку СолоСтар^®, якщо інсулін мутний, пофарбований або має сторонні частки.

Стадія 2. Приєднання голки.

Для кожної ін’єкції завжди застосовуйте нову стерильну голку. Це допоможе запобігти забрудненню, а також можливому засміченню голки.

А. Зніміть захисну етикетку з контейнера голки.

В. Встановіть голку на одній лінії зі шприц-ручкою, а потім утримуйте на одній прямій до її приєднання (нагвинчують або насаджують залежно від типу голки).

• Якщо голка не знаходиться на одній лінії зі шприц-ручкою в момент приєднання, це може призвести до порушення ізолюючого шару гуми і спричинити витікання рідини або перелом голки.

Стадія 3. Виконання тесту на безпеку.

У всіх випадках виконуйте тест на безпеку перед кожною ін’єкцією. Цим Ви забезпечуєте одержання точної дози за допомогою наступного:

• гарантії того, що шприц-ручка і голка функціонують нормально;
• видалення пухирців повітря.

A. Відміряйте дозу, що дорівнює 2 одиницям, повертаючи дозувальний селектор.

B. Зніміть зовнішній ковпачок з голки і зберігайте його, щоб потім помістити в нього використану після введення ін’єкції голку. Зніміть внутрішній ковпачок з голки і викиньте його.

C. Розмістіть шприц-ручку голкою вгору.

D. Кінчиками пальців постукайте обережно по ємності для інсуліну, щоб усі пухирці повітря піднялися вгору в напрямку голки.

E. Натисніть до упору на кнопку введення ін’єкції до упору. Перевірте, чи з’являється інсулін на кінчику голки.

Ви можете провести випробування на безпеку кілька разів, поки не з’явиться інсулін.

• Якщо інсулін не з’явився, проведіть контроль наявності пухирців повітря і повторно проведіть випробування на безпеку більше двох разів до їх видалення.
• Якщо появи інсуліну не спостерігається, це може бути спричинено блокуванням голки. Зніміть голку і повторіть випробування.
• Якщо появи інсуліну не спостерігається після заміни голки, Ваша шприц-ручка СолоСтар^® може бути зіпсована. Не використовуйте її.

Стадія 4. Вибір дози.

Ви можете встановити дозу з точністю до 1 одиниці (від мінімальної дози 1 одиниця до максимальної дози 80 одиниць). Якщо Вам необхідно ввести дозу, що перевищує 80 одиниць, потрібно ввести 2 або більше ін’єкцій.

A. Перевірте, щоб дозувальне віконце показувало «0» після завершення випробування на безпеку.

B. Виберіть необхідну Вам дозу (на нижченаведеному прикладі обрана доза становить 30 одиниць). Якщо Ви встановили дозу, що перевищує необхідну, слід повернути дозувальний селектор у початкове положення.

• Не натискайте на кнопку введення ін’єкції під час обертання селектора, інакше інсулін витече.
• Ви не зможете повернути дозувальний селектор до числа одиниць, що перевищує кількість, яка залишилася у шприц-ручці. Не намагайтеся силою повернути дозувальний селектор. У цьому випадку Ви повинні або ввести залишок інсуліну і доповнити необхідну Вам дозу за допомогою нової шприц-ручки СолоСтар^®, або використати нову шприц-ручку СолоСтар^® для введення повної дози.

Стадія 5. Техніка введення ін’єкції.

А. Дотримуйтеся техніки введення ін'єкції, з якою Вас ознайомив лікар.

В. Введіть голку у шкіру.

С. Введіть дозу за допомогою натискання на кнопку введення ін’єкції до упору в одному напрямку. Після введення ін’єкції у дозувальному віконці має встановитися «0».

Д. Залиште кнопку введення ін’єкції в натиснутому положенні. Повільно рахуйте до 10 перед витяганням голки зі шкіри. При цьому забезпечується введення повної дози.

Стадія 6. Видалення та викидання голки.

У всіх випадках видаляйте голку після кожної ін’єкції та зберігайте шприц-ручку без прикріпленої голки. Цим забезпечується профілактика:

• забруднення та/або потрапляння інфекції;
• потрапляння повітря до ємності для інсуліну та витікання інсуліну, що може призвести до неправильного дозування.

A. Насадіть зовнішній ковпачок голки назад на голку і використовуйте його для згвинчування голки зі шприц-ручки. Для зниження ризику нещасних випадків, пов’язаних із застосуванням голки, ніколи не насаджуйте назад внутрішній ковпачок голки.

• Якщо введення препарату було здійснено іншою особою, спеціальні заходи безпеки при видаленні та викиданні голки вживаються цією ж особою. Дотримуйтеся рекомендованих заходів безпеки для видалення та викидання голок (наприклад, техніка насаджування ковпачка однією рукою) для зниження ризику нещасних випадків, пов’язаних із застосуванням голки, а також перенесення інфекційних захворювань.

B. Обережно викиньте голку (згідно з інструкціями лікаря).

C. У всіх випадках поміщайте ковпачок назад на шприц-ручку та зберігайте шприц-ручку до наступної ін’єкції.

Побічні реакції.

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування більшої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: > 1/10; звичайні: > 1/100, < 1/10; незвичайні: > 1/1 000, < 1/100; рідкісні: > 1/10 000, < 1/1 000; виняткові: < 1/10 000; невідомі (не можна оцінити за наявними даними).

У межах кожної групи за частотою виникнення побічні ефекти наведено в порядку зменшення тяжкості.

У кожній з груп побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Порушення загального стану та реакції у місці введення.

До системних реакцій гіперчутливості належать кропив’янка, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають сильну алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Передозування.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму вжитої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можна лікувати шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Тому хворому на діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром.

Цукрозамінники не можна застосовувати для лікування гіпоглікемічних станів!

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можливо усунути за допомогою введення глюкагону (0,5–1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або за допомогою внутрішньовенного введення глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкозу вводять внутрішньовенно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10–15 хв після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосування вуглеводів перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити в лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролювати рівень глюкози у крові. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролювали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю.

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але в цілому інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Діти. Даних щодо клінічного застосування препарату Епайдра^® дітям віком до 6 років недостатньо.

Особливі заходи безпеки.

Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну має відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу — станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може, таким чином, змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну нейропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у корекції дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після ін’єкції швидкодіючих аналогів інсуліну, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини. Гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідну допомогу, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

Одна доза цього лікарського засобу містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не містить натрію.

Епайдра^® містить м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Комбінація препарату Епайдра^® з піоглітазоном.

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в пацієнтів, які мають ризик розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення лікування комбінацією піоглітазону і препарату Епайдра^®. При застосуванні цієї комбінації пацієнти повинні спостерігатися на присутність ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і набряку. При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливим (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід рекомендувати бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояви клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірними.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідними антибіотиками.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокатори, ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10–20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до їди спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до їди. При порівнянні застосування інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини за 2 хвилини до прийому їжі інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, введеного за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння.

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20% від загальної AUC та AUC (0–2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози дорівнював, відповідно, 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці в безпеці та ефективності у підгрупах, що відрізнялись за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І-го або ІІ-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією, приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет І-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд/мл порівняно з Т_макс, що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровим діабет ІІ-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону очеревини, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70%) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньоособову варіативність (11% CV).

Внутрішньовенне болюсне застосування інсуліну глюлізину було причиною більшого системного впливу порівняно з підшкірною ін’єкцією, причому значення С_max було приблизно в 40 разів більшим.

Розподіл і виведення.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньовенного введення є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а періоди напіввиведення — 13 і 18 хв відповідно.

Після підшкірного введення інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину при участі здорових людей або хворих на цукровий діабет І-го або ІІ-го типу середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин погано зв’язується з білками плазми крові так само, як і людський інсулін.

Особливості вживання специфічними групами пацієнтів

З порушеннями функції нирок.

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів із порушенням функції печінки.

Особи літнього віку.

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7–11 років) і підлітків (12–16 років), хворих на цукровий діабет І-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як у дорослих. Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі у дітей та підлітків забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл — для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки застосування

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Несумісність.

Епайдру^Ò не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після першого застосування — 4 тижні.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С. Не заморожувати. Зберігати шприц-ручку у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Не допускати контакту зі стінками холодильника.

Умови зберігання під час користування.

Після початку застосування шприц-ручку (з насадженим ковпачком) необхідно використати протягом 4 тижнів. Зберігати при температурі не вище +25 °С у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Перед першим використанням шприц-ручку необхідно зберігати при кімнатній температурі протягом 1–2 годин.

Упаковка. № 5: по 1 картриджу по 3 мл, вмонтованому в одноразовий пристрій — шприц-ручку СолоСтар^Ò (без голок для ін’єкцій), по 5 шприц-ручок у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження. Індустріпарк Хьохст, Д-65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина/Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/Sanofi-Aventis Ukraine LLC, Ukraine.

для медичного застосування препарату

(APIDRA^Ò)

ФОРМА ВИПУСКУ: по 10 мл у флаконі у картонній коробці

Склад:

діюча речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить: інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням Escherichia coli) — 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 флакон містить 10 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 1000 Од. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії. Код АТС А10А В06.

Клінічні характеристики.

Показання. Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

Протипоказання. Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Спосіб застосування та дози.

Сила дії цього препарату виражається в одиницях, які застосовуються виключно для препарату Епайдра^Ò і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Препарат Епайдра^Ò застосовують у режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довготривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна використовувати одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Дозу препарату Епайдра^Ò підбирають та регулюють індивідуально.

Особливі категорії пацієнтів.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет є недостатніми. Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки.

Не існує адекватної клінічної інформації щодо застосування препарату Епайдра^Ò дітям віком до 6 років.

Застосування.

Підшкірне введення.

Препарат Епайдра^Ò слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0–15 хвилин) до чи одразу після прийому їжі або шляхом постійної підшкірної інфузії за допомогою інсулінового насоса.

Препарат Епайдра^Ò застосовують підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза, або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не пошкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід масажувати місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

При підшкірному введенні за допомогою інсулінового інфузійного насоса (помпи) препарат Епайдра^Ò забороняється змішувати з розчинниками або будь-яким іншим інсуліном.

Змішування з іншими інсулінами.

Інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкції.

Підшкірне введення.

Препарат Епайдра^Ò у флаконах призначений для застосування за допомогою інсулінових шприців, які мають відповідним чином градуйовану шкалу одиниць, та насосної системи для інфузії інсуліну. Огляньте флакон перед використанням. Його можна застосовувати, лише якщо розчин у ньому є прозорий, безбарвний та не містить видимих твердих часточок. Препарат Епайдра^Òне потребує ресуспендування перед застосуванням, оскільки є розчином.

Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти етикетку на інсуліні, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глулізину інших інсулінів.

Змішування з іншими інсулінами

При змішуванні з НПХ (Нейтральним Протаміном Хагердона) інсуліном людини спочатку слід набрати у шприц препарат Епайдра^Ò. Ін’єкцію треба робити одразу ж після змішування, оскільки належних даних стосовно стабільності сумішей, приготовлених задовго до введення, немає.

Помпа (насос) для безперервної підшкірної інфузії.

Препарат Епайдра^Ò можна застосовувати для безперервної підшкірної інфузії інсуліну (CSII) через насосну систему, призначену для проведення інфузії інсуліну та укомплектовану відповідними катетерами та резервуарами.

Пацієнтів, які користуються CSII, потрібно ретельно проінструктувати щодо застосування насосних систем. Набір для інфузій та резервуар потрібно заміняти кожні 48 годин із дотриманням правил асептики.

Пацієнти, які застосовують препарат Епайдра^Ò за допомогою CSII, повинні додатково мати інший інсулін на випадок несправності насосної системи.

Побічні реакції.

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування надто великої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: >1/10; звичайні: >1/100, <1/10; незвичайні: >1/1 000, <1/100; рідкісні: > 1/10 000, <1/1 000; виняткові: <1/10 000; невідомі (не можна оцінити за наявними даними).

У межах кожної групи за частотою виникнення побічні ефекти наведено в порядку зменшення тяжкості.

У кожній з груп побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Порушення загального стану та реакції у місці введення.

До системних реакцій гіперчутливості належать кропив’янка, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають сильну алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Передозування.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Таким чином, хворому на діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати введенням глюкагону (0,5 мг — 1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або внутрішньовенним введенням глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньовенно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролювати рівень глюкози. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролювали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю.

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але в цілому інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання величини дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Діти. Даних щодо клінічного застосування препарату Епайдра^® дітям віком до 6 років недостатньо.

Особливі заходи безпеки.

Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну має відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу — станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія.

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну нейропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у корекції дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після ін’єкції швидкодіючих аналогів інсуліну, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини.

Гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідну допомогу, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці картриджа, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

Одна доза цього лікарського засобу містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не містить натрію.

Епайдра^® містить м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Комбінація препарату Епайдра^® з піоглітазоном.

Про випадки серцевої недостатності повідомлялося при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в пацієнтів, які мають ризик розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення лікування комбінацією піоглітазону і препарату Епайдра^®. При застосуванні цієї комбінації пацієнти повинні спостерігатися на наявність ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і набряку. При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону потрібно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливим (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід рекомендувати бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні антибіотики.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10–20 хвилин. Після внутрішньовенного введення дія препарату починалася раніше та тривала менше, а пік активності був більш вираженим, ніж при підшкірному введенні. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до прийому їжі спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до прийму їжі. При порівнянні гіпоглікемичних ефектів інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини при введені за 2 хвилини до прийому їжі інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що введений за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння.

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20% від загальної AUC та AUC (0–2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози дорівнював відповідно 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці у безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялися за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І-го або ІІ-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією, приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет І-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд/мл порівняно з Т_макс , що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровий діабет ІІ-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг, С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону стінки живота, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70%) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньоособову варіативність (11% CV). Внутрішньовенне болюсне застосування інсуліну глюлізину було причиною більшого системного впливу порівняно з підшкірною ін’єкцією, причому значення С_max було приблизно в 40 разів більшим.

Розподіл і виведення.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньовенного введення є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а періоди напіввиведення — 13 і 18 хв відповідно.

Після підшкірного застосування інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину при участі здорових людей або хворих на цукровий діабет І-го або ІІ-го типу, середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин погано зв’язується з білками плазми крові так само, як і людський інсулін.

Особливості вживання препарату специфічними групами пацієнтів

З порушеннями функції нирок.

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

З порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особи літнього віку.

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7–11 років) і підлітків (12–16 років), хворих на цукровий діабет І-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих. Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл — для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки застосування

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Несумісність.

Підшкірне введення.

Препарат Епайдра^Ò не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

При підшкірному введенні за допомогою інсулінового інфузійного насоса препарат Епайдра^Ò забороняється змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після першого використання — 4 тижні.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С. Не заморожувати. Зберігати флакон у зовнішній картонній коробці з метою захисту від дії світла. Запобігати контакту зі стінками холодильника.

Умови зберігання після відкриття флакону.

Відкриті флакони необхідно використати протягом 4 тижнів. Зберігати при температурі не вище +25 °С у зовнішній картонній коробці з метою захисту від дії світла.

Упаковка. № 1: по 10 мл у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження. Індустріпарк Хьохст, Д-65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина/Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/Sanofi-Aventis Ukraine LLC, Ukraine.