ЛЕРКАМЕН АПФ 10/10 Ціна

Склад:

діючі речовини:

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, препарату Леркамен^® АПФ 10/10 містить лерканідипіну гідрохлориду 10 мг, що еквівалентно лерканідипіну 9,44 мг, та еналаприлу малеату 10 мг, що еквівалентно еналаприлу 7,64 мг;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, препарату Леркамен^® АПФ 10/20 містить лерканідипіну гідрохлориду 10 мг, що еквівалентно лерканідипіну 9,44 мг, та еналаприлу малеату 20 мг, що еквівалентно еналаприлу 15,29 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, натрію гідрокарбонат, магнію стеарат;

оболонка таблетки Леркамен^® АПФ 10/10: Opadry 02F29056 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь);

оболонка таблетки Леркамен^® АПФ 10/20: Opadry 02F22330 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь, хіноліновий жовтий (Е 104), заліза оксид жовтий (Е 172)).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Iнгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів: еналаприл та лерканідипін. Код АТХ С09В В02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Леркамен^® АПФ 10/10: лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у хворих, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при монотерапії лерканідипіном гідрохлоридом у дозі 10 мг.

Леркамен^® АПФ 10/20: лікування есенціальної гіпертензії у хворих, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при монотерапії еналаприлом малеатом у дозі 20 мг.

Протипоказання.

• Гіперчутливість до однієї з діючих речовин (еналаприлу або лерканідипіну), до будь-якого іншого інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (інгібітору АПФ) чи блокатора кальцієвих каналів групи дигідропіридинів або до будь-якого іншого компонента цього лікарського засобу;
• II–III триместри вагітності;
• обструкція відтоку крові з лівого шлуночка, у тому числі стеноз аорти;
• нелікована застійна серцева недостатність;
• нестабільна стенокардія;
• період протягом 1 місяця після інфаркту міокарда;
• тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), у тому числі у хворих, яким проводять сеанси гемодіалізу;
• тяжка печінкова недостатність;
• супутнє застосування потужних інгібіторів ферменту CYP3A4 (наприклад кетоконазолу, ітраконазолу, ритонавіру, еритроміцину, тролеандоміцину), циклоспорину, соку грейпфрута;
• наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, спричиненого застосуванням інгібітору АПФ;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• не призначають жінкам репродуктивного віку, якщо не застосовується відповідна контрацепція.

Спосіб застосування та дози.

Препарати з фіксованою комбінацією Леркамен^® АПФ 10/10 та Леркамен^® АПФ 10/20 не слід застосовувати для початкового лікування есенціальної артеріальної гіпертензії.

Рекомендується індивідуальний підбір дози з урахуванням компонентів препарату. Якщо це можливо з клінічної точки зору, монотерапію лерканідипіном та еналаприлом можна замінити застосуванням комбінованого препарату Леркамен^® АПФ.

Препарат Леркамен^® АПФ 10/10. Якщо артеріальний тиск хворого контролюється недостатньо при монотерапії лерканідипіном гідрохлоридом у дозі 10 мг, то лікування можна продовжити, застосовуючи дозу лерканідіпіну гідрохлориду 20 мг; або можна застосувати комбінований лікарський засіб Леркамен^® АПФ 10/10.

Препарат Леркамен^® АПФ 10/20. Якщо артеріальний тиск хворого контролюється недостатньо при монотерапії еналаприлом малеатом у дозі 20 мг, то лікування можна продовжити, застосовуючи більш високі дози еналаприлу малеату; або можна застосувати комбінований лікарський засіб Леркамен^® АПФ 10/20.

Рекомендована доза становить 1 таблетку 1 раз на добу, яку бажано приймати вранці щонайменше за 15 хв до вживання їжі. Під час застосування препарату вживати грейпфрути або сік грейпфрута протипоказано.

Хворі літного віку. Дозу потрібно скоригувати відповідно до функціонального стану нирок.

Хворі з порушенням функції нирок. Препарат протипоказаний хворим з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), у тому числі хворим, яким проводять сеанси гемодіалізу. Слід бути обережним при застосуванні препарату хворим з легким або помірним порушенням функції нирок.

Хворі з порушенням функції печінки. Препарат протипоказаний хворим з тяжким порушенням функції печінки. Слід бути обережним при застосуванні препарату хворим з легким або помірним порушенням функції печінки.

Побічні реакції.

Побічні реакції препарату Леркамен^® АПФ відповідають тим, що властиві його складовим компонентам, якщо застосовувати їх окремо.

Побічні реакції класифіковані за органами і системами органів, а також за частотою виникнення відповідно до класифікації MedDRA: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).

Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень препарату Леркамен^® АПФ 10/10:

Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень препарату Леркамен^® АПФ 10/20:

Додаткова інформація, що стосується окремих компонентів лікарського засобу.

Еналаприл.

Побічні реакції, які спостерігаються при застосуванні еналаприлу.

З боку кровоносної та лімфатичної системи.

Нечасто: анемія, у тому числі апластична та гемолітична.

Рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, пангемоцитопенія, лімфаденопатія.

З боку імунної системи.

Часто: гіперчутливість, набряк Квінке (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані).

Рідко: аутоімунні порушення.

З боку обміну речовин та харчування.

Нечасто: гіпоглікемія, анорексія.

З боку психіки.

Часто: депресія.

Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість.

Рідко: незвичні сновидіння, порушення сну.

З боку нервової системи.

Дуже часто: запаморочення.

Часто: головний біль.

Нечасто: парестезії.

З боку органів зору.

Дуже часто: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги лабіринту.

Нечасто: запаморочення, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи.

Часто: інфаркт міокарда, можливо, вторинного походження через значну артеріальну гіпотензію у хворих з групи високого ризику; аритмія, стенокардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія, непритомність, цереброваскулярні порушення, можливо вторинні стосовно значної артеріальної гіпотензії у хворих з групи високого ризику.

Нечасто: пальпітація, раптове почервоніння обличчя, ортостатична гіпотензія.

Рідко: синдром Рейно.

З боку дихальної системи.

Дуже часто: кашель.

Часто: диспное.

Іноді: ринорея, фаринголарингеальний біль, задишка, бронхоспазм, астма.

Нечасто: легеневий інфільтрат, риніт, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи.

Дуже часто: нудота.

Часто: діарея, біль у животі, зміна смаку.

Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, дискомфорт у шлунку, сухість у роті, пептична виразка.

Рідко: стоматит, афтозний стоматит, глосит.

Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.

Порушення з боку печінки та жовчних шляхів.

Нечасто: печінкова недостатність, гепатит, холестатичний гепатит, некроз печінки, холестаз, у тому числі з жовтяницею.

Порушення з боку шкіри та її похідних.

Часто: висипання.

Нечасто: гіпергідроз, свербіж, кропив’янка, алопеція.

Рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка.

Були повідомлення про розвиток симптоматичного комплексу, який проявляється деякими або усіма нижченаведеними симптомами: пропасниця, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивні антиядерні антитіла (ANA), підвищення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Нечасто: спазми м’язів.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Нечасто: ниркова недостатність, пошкодження нирок, протеїнурія.

Рідко: олігурія.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Нечасто: еректильна дисфункція.

Рідко: гінекомастія.

Загальні порушення.

Дуже часто: астенія.

Часто: втомлюваність, біль у грудній клітці.

Іноді: дискомфорт.

Додаткові методи дослідження.

Часто: підвищення рівня калію та/або креатиніну у крові.

Нечасто: підвищення рівня сечовини у крові, зниження рівня натрію у крові.

Рідко: зниження рівня гемоглобіну, зниження показника гематокриту, підвищення рівня ферментів печінки у крові, підвищення рівня білірубіну у крові.

Лерканідипін.

Побічні реакції спостерігалися приблизно у 1,8% хворих, які застосовували лерканідипін. Під час проведення клінічних досліджень найчастіше зустрічалися такі побічні реакції, як головний біль, запаморочення, периферичний набряк, тахікардія, прискорене серцебиття, приплив крові до обличчя, причому кожна з них спостерігалася менше ніж у 1% хворих.

З боку імунної системи.

Дуже рідко: гіперчутливість.

З боку психіки.

Рідко: сонливість.

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи.

Нечасто: тахікардія, пальпітація, раптове почервоніння обличчя.

Рідко: стенокардія.

Дуже рідко: непритомність.

З боку травної системи.

Рідко: нудота, диспепсія, діарея, біль у животі, блювання.

З боку шкіри та її похідних.

Рідко: висипання.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Рідко: міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Рідко: поліурія.

Загальні порушення.

Нечасто: периферичний набряк.

Рідко: астенія, втомлюваність.

У постмаркетинговий період були спонтанні повідомлення про такі дуже рідкісні побічні реакції: гіпертрофія ясен, оборотне підвищення рівня печінкових трансаміназ у крові, артеріальна гіпотензія, часте сечовипускання, біль у грудній клітці. Деякі препарати дигідропіридинового ряду зрідка можуть спричинювати прекардіальний біль та стенокардію. Дуже рідко у хворих із наявними нападами стенокардії може спостерігатися збільшення їх частоти, тривалості та тяжкості. Може спостерігатися в окремих випадках розвиток інфаркту міокарда. Лерканідипін, вірогідно, не спричинює негативної дії на рівень цукру та ліпідів у сироватці крові.

Передозування.

До цього часу повідомлень про передозування препаратом Леркамен^® АПФ не було. Найбільш вірогідними симптомами передозування можуть бути: тяжка артеріальна гіпотензія, брадикардія, рефлекторна тахікардія, шок, ступор, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.

Лікування передозування. Лікування в основному націлене на виведення діючих речовин і відновлення стабільного серцево-судинного стану. Після перорального застосування показано промивання шлунка (можлива комбінація з кишковим промиванням).

Випадки передозування еналаприлом. Наявні лише обмежені дані, що стосуються людей. Найбільш вірогідними симптомами, які відомі на сьогодні, є виражена артеріальна гіпотензія (починається приблизно через 6 годин після застосування препарату), що супроводжується блокадою ангіотензин-ренінової системи і ступором. Симптоми, що асоціюються з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть проявлятися гострою судинною недостатністю, порушенням електролітного балансу, нирковою недостатністю, гіпервентиляцією, тахікардією, пальпітацією, брадикардією, запамороченням, відчуттям страху та кашлем. Після застосування 300 та 440 мг еналаприлу його рівень у сироватці крові відповідно у 100 та 200 разів вищий, ніж той, що звичайно спостерігається після застосування терапевтичної дози.

Лікування. Рекомендується внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду. У разі артеріальної гіпотензії хворого потрібно перевести у горизонтальне положення. Якщо є можливість, застосовують внутрішньовенну інфузію ангіотензину ІІ та/або препаратів групи катехоламінів. Якщо препарат був застосований недавно, необхідно викликати блювання, промити шлунок, застосувати абсорбуючі засоби та сульфат натрію. Еналаприл виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. У разі резистентної до лікування брадикардії застосовують штучний водій ритму. Показники життєво важливих функцій організму, рівень електролітів та креатиніну потрібно постійно контролювати.

Випадки передозування лерканідипіном. Симптомами передозування є значна периферична вазодилатація з помітною артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Були повідомлення про три випадки передозування (150 мг, 280 мг, 800 мг лерканідипіну були застосовані з суїцидальною метою). У першого пацієнта розвинулася сонливість. У другого пацієнта розвинувся кардіогенний шок з тяжкою ішемією міокарда та незначна ниркова недостатність. У третього пацієнта розвинулося блювання та артеріальна гіпотензія. Одужання усіх трьох пацієнтів пройшло без ускладнень.

Лікування. У вищезазначених випадках були застосовані промивання шлунка, призначення високої дози катехоламінів, фуросеміду, препаратів дигіталісу та парентеральних плазмо замінників, активованого вугілля, проносних засобів та внутрішньовенного введення допаміну. У випадку тяжкої артеріальної гіпотензії, брадикардії та непритомного стану пацієнта буде корисною серцево-судинна підтримка шляхом внутрішньовенного введення атропіну з метою протидії брадикардії. З точки зору тривалої фармакологічної дії лерканідипіну контроль за серцево-судинним станом пацієнта потрібно проводити не менше 24 годин. Інформація стосовно ефективності гемодіалізу відсутня. Через те що лерканідипін має високу ліофільність, малоймовірно, що рівень лерканідипіну у сироватці крові був показником тривалості фази ризику. Діаліз може бути неефективним.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується у І триместрі вагітності та протипоказано у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.

Застосування лерканідипіну не рекомендується жінкам які планують вагітність.

Жінкам репродуктивного віку під час лікування рекомендовано застосовувати протизаплідний засіб.

Лікарський засіб Леркамен^® АПФ не рекомендується для застосування у період годування груддю.

Фертильність. У деяких пацієнтів, які застосовують препарати групи блокаторів кальцієвих каналів, спостерігаються оборотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда, які можуть порушувати процес запліднення. У випадках, коли повторні запліднення in vitro були безуспішними і коли немає іншого пояснення, можливою причиною вважається застосування препаратів групи блокаторів кальцієвих каналів.

Діти.

Застосування препарату Леркамен^® АПФ протипоказано дітям через відсутність досвіду клінічного застосування.

Особливості застосування.

Симптоматична артеріальна гіпотензія. Особливо ретельне спостереження при застосуванні еналаприлу необхідне за хворими зі значною артеріальною гіпотензією з рівнем систолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. або декомпенсованою серцевою недостатністю. У хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідко. У хворих з симптоматичною артеріальною гіпертензією, які отримують еналаприл, артеріальна гіпотензія, вірогідно, спостерігається і тоді, коли в них зменшений об’єм циркулюючої крові, наприклад при застосуванні діуретичних засобів, безсольової дієти, при проведенні діалізу, у випадках діареї або блювання. У хворих із серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї також спостерігається артеріальна гіпотензія. Вірогідно, вона характерна для хворих із тяжкою серцевою недостатністю, які застосовують високі дози петльових діуретичних засобів, з наявною гіпонатріємією або які мають порушення функції нирок. У цих пацієнтів терапію потрібно розпочинати під контролем лікаря, і пацієнти повинні чітко дотримуватися режиму лікування кожного разу, коли змінюється доза еналаприлу та/або діуретичного засобу. Подібна передбачливість необхідна і стосовно хворих з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У випадку виникнення артеріальної гіпотензії хворого слід перевести у горизонтальне положення та, за необхідності, провести інфузійне введення ізотонічного розчину натрію хлориду. Оборотна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату у відповідному дозуванні, коли артеріальний тиск підвищиться після фізичного збільшення об’єму циркулюючої крові. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим рівнем артеріального тиску при застосуванні еналаприлу може спостерігатися додаткове його зниження. Цей ефект може бути передбаченим і, як правило, не є причиною для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може виникнути потреба у зниженні дози та/або відміні еналаприлу та/або діуретичного засобу.

Синдром слабкості синусового вузла. З обережністю потрібно призначати препарат хворим з синдромом слабкості синусового вузла, якщо штучний водій ритму не імплантований.

Дисфункція лівого шлуночка та ішемічна хвороба серця. Препарат потрібно з обережністю застосовувати хворим із дисфункцією лівого шлуночка. Передбачається, що застосування деяких препаратів дигідропіридинового ряду короткої дії може асоціюватися з підвищеним серцево-судинним ризиком у хворих на ішемічну хворобу серця. Хоча лерканідипін — препарат тривалої дії, потрібно бути обережним, застосовуючи його таким пацієнтам. У рідкісних випадках застосування деяких препаратів дигідропіридинового ряду може спричинити прекардіальний біль та стенокардію. Дуже рідко у хворих із наявними нападами стенокардії може збільшуватися їх частота, тривалість та тяжкість. Можуть спостерігатися окремі випадки інфаркту міокарда.

Застосування при порушенні функції нирок. Особлива обережність потрібна при застосуванні еналаприлу хворим з легким або помірним порушенням функції нирок. Частиною стандартного спостереження за такими пацієнтами, які застосовують еналаприл, є плановий контроль рівня калію та креатиніну у сироватці крові. Повідомлення про ниркову недостатність, обумовлену застосуванням еналаприлу, стосувалися, головним чином, хворих з тяжкою серцевою недостатністю або з основним захворюванням нирок, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. У випадку своєчасного діагностування та відповідного лікування ниркова недостатність, спричинена дією еналаприлу, має оборотний характер. У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без попереднього захворювання нирок комбіноване застосування еналаприлу та діуретичного засобу може спричинити підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові. Може бути необхідним зменшення дози еналаприлу та/або відміна діуретичного засобу. У таких випадках слід враховувати наявність стенозу ниркової артерії.

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. Хворі з двостороннім стенозом ниркової артерії або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки особливо вразливі до розвитку появи артеріальної гіпотензії або ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ. Лікування таких хворих потрібно розпочинати під безпосереднім медичним контролем із застосуванням низьких доз та обережною зміною дози. Функцію нирок потрібно перевіряти до початку лікування та чітко контролювати під час лікування.

Трансплантація нирок. Досвіду застосування лерканідипіну та еналаприлу хворим, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, немає, тому таким пацієнтам застосовувати цей препарат не рекомендується.

Печінкова недостатність. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну може посилитися у хворих з порушенням функції печінки. Зрідка при застосуванні інгібіторів АПФ у хворих спостерігається синдром, який розпочинається холестатичною жовтяницею, що швидко прогресує та призводить до раптового розвитку некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Хворі, у яких розвинулася жовтяниця або помітно підвищився рівень печінкових ферментів при застосуванні інгібіторів АПФ, повинні припинити їх прийом, і таким пацієнтам потрібно призначити відповідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз. У хворих, які застосовують інгібітори АПФ, спостерігається розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. Нейтропенія виявляється у рідкісних випадках у хворих з нормальною нирковою функцією та без особливих факторів ризику. Еналаприл слід з обережністю застосовувати хворим із судинним колагенозом, які приймають імунодепресивні засоби, алопуринол, прокаїнамід, або при наявності декількох цих факторів ризику, особливо при попередньому порушенні функції нирок. У деяких таких хворих спостерігаються серйозні інфекції, які у небагатьох випадках не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками. При застосуванні еналаприлу у таких хворих рекомендується регулярно контролювати лейкоцитарну формулу, а хворих потрібно проінструктувати стосовно необхідності повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Були повідомлення про випадки ангіоневротичного набряку (набряку Квінке) обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, зокрема еналаприл. Це може статися в будь-який час лікування. У таких випадках слід негайно припинити застосування еналаприлу. Такі хворі повинні перебувати під ретельним контролем у стаціонарі доти, доки буде цілковита впевненість у тому, що симптоми повністю зникли. У випадку появи обмеженого набряку, наприклад набряку обличчя або губ, він, як правило, проходить без лікування. Не дивлячись на це, застосування антигістамінних засобів є доцільним для ослаблення цих симптомів. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Коли уражені язик, голосова щілина та гортань, виникає можливість обструкції дихальних шляхів і тому потрібно негайно розпочати відповідне лікування, наприклад підшкірно ввести 0,1% розчин адреналіну та/бо провести заходи, що забезпечують надходження повітря у дихальні шляхи. Згідно з повідомленнями, при застосуванні інгібіторів АПФ частота появи набряку Квінке (ангіоневротичного набряку) у пацієнтів негроїдної раси значно вища, ніж у хворих інших рас. Хворі, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають значно більший ризик його розвитку у випадку застосування інгібіторів АПФ.

Анафілактичні реакції під час проведення сеансів десенсибілізації проти дії отрути комах. Анафілактичні реакції, що загрожують життю, рідко виникають під час застосування інгібіторів АПФ та одночасного проведення вищезазначених сеансів. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібітору АПФ перед кожним сеансом десенсибілізації.

Анафілактичні реакції під час проведення сеансів аферезу ліпопротеїдів низької щільності. Анафілактичні реакції, що загрожують життю, рідко виникають під час застосування інгібіторів АПФ та одночасного проведення вищезазначених сеансів. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібітору АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Хворі на цукровий діабет. Протягом 1 місяця застосування інгібітору АПФ хворим на цукровий діабет, які застосовують пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, потрібно проводити суворий контроль рівня глюкози у сироватці крові.

Кашель. Застосування інгібіторів АПФ може спричинити появу сухого стійкого кашлю, який минає після припинення їх застосування. Необхідно проводити диференційну діагностику такого виду кашлю з кашлем іншого походження.

Хірургічні втручання/анестезія. У хворих, які перенесли велике хірургічне втручання або анестезію із засобами, що знижують артеріальний тиск, еналаприл пригнічує утворення ангіотензину ІІ, що може спричинити компенсаторну секрецію реніну. Артеріальну гіпотензію, обумовлену таким механізмом, можна усунути шляхом фізичного збільшення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія. У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігається підвищення рівня калію у сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне застосування калійзберігаючих діуретичних засобів, додаткове застосування калію або вживання калієвмісної солі, одночасне лікування іншими засобами, що спричинюють підвищення рівня калію у сироватці крові, наприклад гепарину. Якщо супутньо застосовують один з вищезазначених засобів, потрібно проводити регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Стимулятори CYP3A4. Рифампіцин та антисудомні засоби (наприклад фенітоїн, карбамазепін), які є стимуляторами CYP3A4, можуть знижувати рівень лерканідипіну у сироватці крові до такого ступеня, що його ефективність може бути нижче очікуваної.

Інші лікарські засоби, які не рекомендуються. Цей препарат, як правило, не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, калійзберігаючими діуретичними засобами, калієвмісними добавками та естрамустином.

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, без сумніву, менш ефективно знижують артеріальний тиск у хворих негроїдної раси, ніж у хворих інших рас, вірогідно, тому, що у осіб негроїдної раси, хворих на артеріальну гіпертензією, рівень реніну у плазмі крові значно нижчий.

Алкоголь. Слід уникати вживання алкоголю під час застосування цього препарату через те, що він може підсилювати дію судинорозширювальних антигіпертензивних засобів.

Лактоза. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід застосовувати хворим зі спадковою толерантністю до галактози, дефіцитом лактази або синдромом недостатності всмоктування глюкози-галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Клінічний досвід застосування препарату Леркамен^® АПФ та його компонентів свідчить про малу вірогідність впливу на здатність керувати автотранспортом та роботу з іншими механізмами. Проте слід бути обережним, оскільки можуть виникати запаморочення, астенія, втомлюваність, а в рідкісних випадках — сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антигіпертензивна дія препарату може бути підсилена іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск, такими як діуретичні засоби, β-блокаторми, α-блокаторами тощо. Крім цього, спостерігаються нижченаведені взаємодії з кожною із діючих речовин цього лікарського засобу.

ЕНАЛАПРИЛ.

Розвитку гіперкаліємії може сприяти одночасне застосування солей калію, калійзберігаючих діуретичних засобів, інгібіторів АПФ, інгібіторів ангіотензину ІІ, нестероїдних протизапальних засобів, гепаринів (низькомолекулярних або нефракційних), циклоспорину, такролімусу, триметоприму. Поява гіперкаліємії може бути пов’язана із наявністю асоційованих факторів ризику, який підвищується при застосуванні одного з вищезазначених засобів.

Комбінації, які не рекомендуються.

Калійзберігаючі діуретичні засоби та добавки, що містять калій. Інгібітори АПФ знижують втрату калію, спричинену діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретичні засоби (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), добавки, що містять калій, або речовини, що містять солі калію, можуть призвести до значного підвищення концентрації калію у сироватці крові. Якщо такі препарати супутньо застосовують для корекції гіпокаліємії, то їх потрібно застосовувати з обережністю та під частим контролем вмісту калію у сироватці крові.

Літій. Під час супутнього застосування літію з інгібіторами АПФ спостерігалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та посилення його токсичних ефектів. Супутнє застосування діуретичних засобів групи тіазидів може збільшувати концентрацію літію у сироватці крові і, відповідно, посилювати токсичні ефекти літію при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Тому застосування еналаприлу з препаратами літію не рекомендується, але якщо їх одночасне застосування необхідне, то потрібний ретельний моніторинг вмісту літію у сироватці крові.

Естрамустин. Збільшується ризик підвищення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк.

Комбінації, які вимагають обережності при застосуванні.

Антидіабетичні засоби. Проведені епідеміологічні дослідження дали змогу зробити припущення, що застосування інгібіторів АПФ одночасно з антидіабетичними засобами (інсулін, оральні антидіабетичні препарати) може спричинювати зниження рівня глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Ці випадки, вірогідно, частково спостерігаються у перші тижні одночасного застосування у хворих із супутніми порушеннями функції нирок.

Діуретичні засоби (група тіазидних та петльових діуретичних засобів). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може спричинити зниження об’єму циркулюючої крові та ризик артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Гіпотензивні ефекти можуть бути зменшені шляхом відміни застосування діуретичних засобів, корекції об’єму циркулюючої крові, призначення солей або застосування низької початкової дози еналаприлу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Тривале застосування НПЗЗ може знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ спричинюють підвищення рівня калію у сироватці крові та можуть погіршувати функцію нирок, що зазвичай має оборотний характер. У рідкісних випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із порушенням функції нирок, таких як особи літнього віку або хворі зі зневодненням.

Баклофен. При одночасному застосуванні спостерігається посилення антигіпертензивної дії. Моніторинг артеріального тиску та корекцію дози антигіпертензивного засобу проводять за необхідності.

Циклоспорин. Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії.

Алкоголь. Підвищується антигіпертензивна дія інгібітору АПФ.

Комбінації, які потрібно враховувати.

Аміфостин. Підвищується антигіпертензивна дія інгібітору АПФ.

Трициклічні антидепресантні засоби/анестезуючі засоби. Одночасне застосування деяких знеболювальних засобів, трициклічних антидепресантних засобів та нейролептичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Кортикостероїдні засоби/системні тетракосактидні засоби (за винятком гідрокортизону, який застосовують як замісну терапію при хворобі Аддісона). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до зниження антигіпертензивної дії внаслідок затримки води та солі в організмі.

Інші антигіпертензивні засоби. Супутнє застосування з іншими антигіпертензивними засобами може призвести до посилення дії еналаприлу. Супутнє застосування нітрогліцерину та інших нітратів або судинорозширювальних засобів може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Алопуринол/цитостатичні або імуносупресивні засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливий розвиток лейкопенії при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Антацидні засоби. Знижується біодоступність інгібіторів АПФ.

Симпатоміметичні засоби. Зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Можливе зниження ефективності препаратів групи пресорних амінів, наприклад норадреналіну.

Ацетилсаліцилова кислота/тромболітичні засоби. Еналаприл без застережень можна одночасно застосовувати для серцево-судинної профілактики з ацетилсаліциловою кислотою (у відповідних дозах) та тромболітичними засобами.

Препарати золота. Нітритоподібні реакції (приплив крові до обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія) рідко спостерігаються у хворих, які одночасно застосовують препарати золота (натрію ауротіомалат) та інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл.

ЛЕРКАНІДИПІН.

Одночасне застосування протипоказано.

Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування інгібіторів та стимуляторів ферменту CYP3A4 впливає на метаболізм та виведення лерканідипіну, який метаболізується цим ферментом. Одночасне застосування лерканідипіну та потужних інгібіторів ферменту CYP3A4 (наприклад кетоконазолу, ітраконозолу, ритонавіру, еритроміцину, тролеандоміцину) протипоказано через те, що значно підвищується рівень лерканідипіну у сироватці крові. Проведені дослідження стосовно взаємодії з кетоконазолом, потужним інгібітором CYP3A4, засвідчили значне підвищення рівня лерканідипіну у плазмі крові.

Циклоспорин. Лерканідипін та циклоспорин не слід застосовувати одночасно. При такому застосуванні спостерігається підвищення їх концентрації у плазмі крові.

Сік грейпфрута. Лерканідипін не слід запивати соком грейпфрута через те, що сповільнюється метаболізм лерканідипіну, як і інших препаратів дигідропіридинового ряду, підвищується його системна біодоступність, що, у свою чергу, може призвести до посилення антигіпертензивної дії.

Одночасне застосування, яке вимагає обережності.

Етиловий спирт. Слід уникати застосування алкоголю одночасно з лерканідипіном через те, що він може посилити антигіпертензивну дію.

Субстрати CYP3A4. Потрібно бути обережним при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, антиаритмічні засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, хінідин).

Стимулятори CYP3A4. Потрібно бути обережним при одночасному застосуванні лерканідипіну зі стимуляторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (наприклад фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, через те що його антигіпертензивна дія може бути знижена. У разі необхідності застосування такої комбінації потрібно частіше контролювати рівень артеріального тиску.

Дигоксин. Одночасне застосування 20 мг лерканідипіну у хворих, яким проводять тривалий курс лікування β-метилдигоксином, не виявило випадків фармакологічної взаємодії. У здорових добровольців одночасне застосування 20 мг лерканідипіну з дигоксином призводило до підвищення С_max дигоксину на 33% (середнього максимального значення), тоді як не відбувалося значущих змін ні AUC (площа під кривою), ні ниркового кліренсу. Хворі, які одночасно застосовують лерканідипін та дигоксин, повинні перебувати під суворим контролем щодо можливої появи клінічних ознак інтоксикації дигоксином.

Комбінації, які слід враховувати.

Мідазолам. У добровольців літнього віку супутнє пероральне застосування мідазоламу в дозі 20 мг посилювало всмоктування лерканідипіну приблизно на 40%, але знижувало швидкість його всмоктування. Концентрація мідазоламу не змінювалася.

Метопролол. Одночасне застосування лерканідипіну та метопрололу (β-блокатор, що виводиться із організму переважно через печінку) не виявило зміни біодоступності метопрололу, тоді як біодоступність лерканідипіну знижувалася на 50%. Цей ефект може бути наслідком зниження кровотоку у печінці, спричиненого β-блокаторами і, відповідно, це може відбуватися і з іншими препаратами цього класу. Однак лерканідипін можна безпечно застосовувати з β-блокаторами.

Циметидин. Одночасне застосування циметидину у дозі 800 мг на добу не чинить значущих модифікацій рівня лерканідипіну у плазмі крові, але потрібна обережність при застосуванні значно більших доз циметидину, через те що біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну можуть підвищуватися.

Флуокситин. Дослідження взаємодії лерканідипіну з флуоксетином як інгібітором СYP2D6 та CYP3A4, яке проводилося за участю здорових добровольців віком 65±7 років, не виявило клінічно значущої модифікації фармакокінетики лерканідипіну.

Симвастатин. Коли лерканідипін у дозі 20 мг повторно одночасно застосовували з 40 мг симвастатину, AUC лерканідипіну змінювалася незначно, тоді як AUC симвастатину підвищувалася до 56% і AUC його основного метаболіту, β-гідроксикислоти, — до 28%. Малоймовірно, що такі зміни є клінічно значущими. Не очікується взаємодії, якщо лерканідипін приймати вранці, а симвастатин — ввечері, як це показано для препаратів цієї групи.

Варфарин. Одночасне застосування лерканідипіну у дозі 20 мг натще здоровим добровольцям не змінювало фармакокінетики варфарину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Леркамен^® АПФ — це комбінований лікарський засіб, що складається з лерканідипіну гідрохлориду (блокатора кальцієвих каналів) та еналаприлу малеату (інгібітору АПФ). Еналаприлу малеат — це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, який є похідним двох амінокислот L-аланінової та L-пролінової. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) — це пептидилпептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину І у вазопресорний ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який інгібує АПФ. Інгібіція АПФ призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі (внаслідок блокування механізму негативного оборотного зв’язку виділення реніну), та до зменшення секреції альдостерону. Через те що АПФ ідентичний кіназі ІІ, еналаприл може також пригнічувати розпад брадикініну, потужного вазопресорного пептиду. Але до цього часу роль цього механізму дії еналаприлу ще не з’ясована. Не дивлячись на те, що еналаприл знижує артеріальний тиск, головним чином, за рахунок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, він також ефективний у хворих з низьким рівнем реніну у плазмі крові. У хворих на артеріальну гіпертензією застосування еналаприлу сприяє зниженняю артеріального тиску в положенні лежачі та стоячи без суттєвого підвищення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках спостерігається симптоматична ортостатична артеріальна гіпотензія. У деяких хворих нормалізація артеріального тиску відбувається протягом кількох тижнів лікування. Раптове припинення застосування еналаприлу не призводить до різкого підвищення артеріального тиску. Ефективне пригнічення активності АПФ відбувається зазвичай протягом 2–4 тижнів після перорального застосування однієї дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної дії, як правило, спостерігається через 1 годину, а максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4–6 годин після застосування. Тривалість дії залежить від дози, але при дозах, що рекомендуються, антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває не менше 24 годин. Гемодинамічні дослідження у хворих з есенціальною гіпертензією довели, що зниження артеріального тиску пов’язується зі зниженням периферичного судинного опору та підвищенням хвилинного серцевого викиду; зміна частоти серцевих скорочень не спостерігалася або була незначною. Після застосування еналаприлу нирковий кровотік підвищується, тоді як швидкість гломерулярної фільтрації залишається без змін. Ознак затримки натрію та води не спостерігається, але після лікування у хворих із попередньою низькою швидкістю ниркової гломерулярної фільтрації спостерігається її підвищення. У ході короткотривалих дослідженнь після застосування еналаприлу у хворих на цукровий діабет та без нього із захворюванням нирок спостерігалося зниження альбумінурії та екскреції із сечею IgG та загального білка.

Лерканідипін — це антагоніст кальцію групи дигідропіридинів, що пригнічує трансмембранний приплив кальцію у серцевий та гладкий м’яз. Механізм антигіпертензивної дії базується на безпосередній релаксаційній дії на гладкий м’яз судини, що призводить до зниження периферичного опору. Завдяки високому коефіцієнту мембранного розподілу лерканідипін чинить пролонговану антигіпертензивну дію та не чинить негативної міотропної дії внаслідок його високої судинної селективності. Через те що вазодилатація, спричинена лерканідипіном, розвивається поступово, гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією спостерігається рідко у хворих на артеріальну гіпертензію. Як і випадку з іншими асиметричними 1,4-дигідропіридинами, антигіпертензивна активність лерканідипіну, головним чином, обумовлена дією (S)-енантіомера.

Фармакокінетика.

При одночасному застосуванні еналаприлу та лерканідипіну фармакокінетичної взаємодії не спостерігалося.

ЕНАЛАПРИЛ.

Абсорбція. Після перорального застосування еналаприл швидко абсорбується. Максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом 1 години. Виходячи із вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування при пероральному застосуванні у вигляді еналаприлу малеату становить приблизно 60%. На абсорбцію еналаприлу не впливає наявність їжі у травному тракті.

Розподіл. Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується в еналаприлат — потужний інгібітор АПФ. Пік концентрації у сироватці крові спостерігається через 3–4 години після перорального застосування еналаприлу. Ефективний напіврозпад для кумуляції еналаприлату досягається шляхом подальшого застосування еналаприлу протягом 4 діб лікування. При надграничних концентраціях, які були терапевтично значущими, відбувається зв’язування еналаприлу з білками плазми крові, що не перевищує 60%.

Біотрансформація. Окрім конверсії в еналаприлат, даних про значний метаболізм еналаприлу немає.

Елімінація. Виведення еналаприлу в основному відбувається нирками. Основним компонентом сечі є еналаприлат (приблизно 40%) та нетрансформований еналаприл (20%).

Ниркова дисфункція. Вміст еналаприлу та еналаприлату підвищений у хворих з нирковою недостатністю. У хворих з легкою або помірною недостатністю (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) стабільний стан AUC еналаприлату був приблизно у 2 рази вищим, ніж у хворих з нормальною функцією нирок після застосування 5 мг еналаприлу 1 раз на добу. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) рівень AUC підвищувався приблизно у 8 разів. Ефективний напіврозпад еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу подовжується на цьому рівні ниркової недостатності, а час досягнення сталого стану концентрації збільшується. Еналаприлат можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу. Кліренс діалізу становить 62 мл/хв.

ЛЕРКАНІДИПІН.

Абсорбція. Лерканідипін повністю абсорбується після перорального застосування, а максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 1,5–2 години. Два енантіомера лерканідипіну показали ідентичні профілі рівня у плазмі крові: час пікової концентрації — ідентичний, а пікова концентрація у плазмі та AUC у середньому в 1,2 раза вищі для (S)-енантіомера. Елімінація напіврозпаду двох енантіомерів в основному однакова. In vivo взаємозамінність двох енантіомерів не спостерігається. Внаслідок вираженого метаболізму первинного проходження абсолютна біодоступність прийнятого перорально лерканідипіну в умовах голодування становить приблизно 10%. Однак біодоступність у здорових добровольців в умовах голодування знижується до 1/3 від вищезазначеного значення. Біодоступність перорально прийнятого лерканідипіну підвищується у 4 рази за умови його застосування через 2 години після вживання їжі з високим вмістом жиру. Відповідно, препарат потрібно приймати до вживання їжі.

Розподіл. Розподіл із плазми крові у тканини є швидким та екстенсивним. Ступінь спорідненості білків плазми з лерканідипіном перевищує 98%. Через те що рівень білка у хворих із тяжкою нирковою або печінковою дисфункцією знижений, вміст вільних фракцій лерканідипіну може бути вищим.

Біотрансформація. Лерканідипін екстенсивно метаболізується ферментом CYP3A4; ніяких споріднених сполук у сечі або фекаліях не виявляється. Переважно лерканідипін перетворюється у неактивні метаболіти і приблизно 50% дози виводиться із сечею. Експерименти in vitro з людськими мікросомами печінки довели, що лерканідипін незначно пригнічує два ферменти CYP2A6 та CYP3A4 при концентраціях у 160 і 40 разів вищих, ніж його пікові концентрації у плазмі крові, які досягаються після застосування дози 20 мг. Крім цього, вивчення взаємодії у людей довело, що лерканідипін не модифікує рівень мідазоламу (типового субстрату CYP3A4) у плазмі крові або метопрололу (типового субстрату CYP2A6); таким чином, при застосуванні лерканідипіну у терапевтичних дозах біотрансформації препаратів, що метаболізуються CYP2A6 та CYP3A4, очікувати не слід.

Елімінація. Елімінація відбувається головним чином через біотрансформацію. Середній час термінальної елімінації, за розрахунками, становить 8–10 годин; через високу спорідненість з ліпідними мембранами терапевтична активність подовжується до 24 годин. Після повторного застосування кумуляції не спостерігалося.

Лінійність/нелінійність. Рівень лерканідипіну у плазмі крові після перорального застосування не прямо пропорційний дозі (нелінійна кінетика). Після застосування 10 мг, 20 мг або 40 мг лерканідипіну його пікові концентрації у плазмі крові були у співвідношенні 1:3:8, а площі під фармакокінетичною кривою “час-концентрація" у плазмі крові у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресивну насиченість ефекту першого проходження через печінку. Відповідно, доступність підвищується зі збільшенням дози.

Додаткова інформація про спеціальні популяції. Було доведено, що фармакокінетика лерканідипіну у хворих літнього віку та у хворих з легкою і помірною дисфункцією нирок або печінки подібна до такої, що спостерігається у загальній популяції хворих. Хворі з тяжкою дисфункцією нирок або хворі, яким проводять сеанси гемодіалізу, мають більш високі концентрації препарату (приблизно 70%). У хворих з помірним або тяжким ушкодженням печінки системна біодоступність лерканідипіну, вірогідно, підвищена внаслідок нормального екстенсивного метаболізму препарату у печінці.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Леркамен^® АПФ 10/10: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою;

Леркамен^® АПФ 10/20: жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Термін придатності. 2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С. Для захисту від дії світла та вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. 14 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Заявник.

Менарні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А., Люксембург.

Місцезнаходження. 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

Виробник.

Рекордаті Індустріа Кіміка е Фармачеутика С.п.А., Італія

Місцезнаходження. Віа Чівіталі, 1 20148 — Мілан, Італія.

Повноважний представник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ

Місцезнаходження. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.